Всі ми молимося, але не всі перед Богом. У кого в той час, коли тіло лежить на землі і вуста безтямно промовляють слова, душа блукає всюди – вдома і на площі, чи такий може сказати про себе, що молиться перед Богом? Перед Господом молиться той, хто сповна зібрав душу свою і не має нічого спільного з землею, але переселився на саме небо і вигнав з душі всякий людський помисел, як зробила Анна, про котру говорить Писання: “Тим часом як вона довго молилася перед Господом, Ілій дивився на вуста її” (1Сам. 1:12). Тут помітні в цій жінці дві чесноти – постійність у молитві і пильність душі; перше в слові: “довго”, останнє – у додаванні “перед Господом”. Бо вона, всю себе зібравши, з напруженим розумом, закликала Бога скорботною душею.

Як же сказано, що вона ще “довго молилася”, тоді як молитва її була короткою? Бо вона не говорила багато, і недовго продовжувала молитву, але сказала нечисленні і прості слова: “Господи [Всемогутній Боже] Саваофе! якщо Ти зглянешся на скорботу раби Твоєї і згадаєш про мене, і не забудеш раби Твоєї і даси рабі Твоїй дитя чоловічої статі, то я віддам його Господу на всі дні життя його, і бритва не торкнеться голови його” (в. 11). Яка тут безліч слів? І чому сказано “довго”? Бо вона постійно повторювала одне й те ж, і не переставала впродовж тривалого часу промовляти одні й ті ж слова.

Так молитися повелів і Христос: сказавши учням, щоби вони в молитві не говорили зайвого, як язичники, Він показав нам і міру молитви, повчаючи, що той, хто молиться, може бути почутий не через безліч слів, а через пильність душі (Мф. 7). Та якщо, скажеш, треба молитися небагато, то чому Він розказав їм притчу, – яка повчає молитися невпинно, – про вдовицю, котра частим приходом своїм і безперестанним повторенням прохання схилила на милість жорстокого нелюдяного суддю, котрий не мав ані страху Божого, ані сорому людського (Лк. 18:3)? Чому і Павло напучує “в молитві” перебувати (Рим. 12:12) і “безперестанно” молитися (1Сол. 5:17)? А говорити недовго і молитися безперестанно – це суперечить одне одному.

Аніскільки не суперечить: навпаки, одне з одним дуже злагоджено. І Христос, і Павло заповідали творити короткі, але часті молитви, з невеличкими проміжками. Якщо ти будеш багато говорити, то нерідко станеш робити це без уваги, і даси дияволові більшу свободу підійти до тебе, відкинути і відволікти думку твою від того, що говориш. Але якщо творитимеш молитви часті, легко можеш бути пильним і самі молитви станеш творити з цілковитою увагою. Це саме робила й Анна: не говорила багато, але часто і багаторазово припадала до Бога. Коли ж священик замкнув їй вуста, – бо він “… дивився на вуста її; і оскільки Анна говорила у серці своєму, а вуста її тільки рухалися, і не було чутно голосу її” (в. 12,13), – вона змушена була підкоритися священику і припинити молитву.

Отож, загороджений був у неї голос, але не загороджена сміливість, навпаки, тим сильніше волало всередині серце. Це особливо і є молитва, коли волання лунають зсередини; так особливо властиво душі стражденній виражати молитву, не напруженням голосу, але палкістю серця. Так молився Мойсей. Він нічого не говорив, а Бог сказав йому: “Чого ти волаєш до Мене? ” (Вих. 14:15). Люди чують лише голос, але Бог, раніше за цей голос, чує волання внутрішнє. Тому можна бути почутим, не говорячи жодного слова; можна бути і на площі, і молитися в думках з великим старанням, і сидячи з друзями, і займаючись справою можна закликати Бога з сильним воланням, воланням внутрішнім, нечутним ні для кого з присутніх.

“Не було чутно голосу її”, а Бог почув її. Таке було внутрішнє її волання! Звернемо увагу і на час, коли вона молилася. “І встала Анна після того, як вони їли і пили в Силомі, і стала перед Господом” (в. 9). Бачиш, той самий час, котрий усі використовують на відпочинок, вона присвятила молитві, після столу зосередилася на молитві, пролила джерела сліз, показала розум тверезий і бадьорий, і помолилась так ревно, що отримала дар надприродний, розв’язала неплідність і виправила немічну природу. Ось що ми отримали від жінки цієї: навчилися молитися і після трапези. Хто готується до молитви після трапези, той ніколи не впадає в нестриманість і пияцтво, але очікуванням молитви, наче уздою, стримуючи свої помисли, буде помірковано споживати все запропоноване і, як душу, так і тіло сповнить великим благословенням. Бо трапеза котра починається і закінчується молитвою, ніколи не збідніє, але, щедріше від усякого джерела, принесе нам усі блага.

Тож не будемо нехтувати такою великою користю. Дивно, що слуги наші, отримавши від нас щось зі столу, дякують нам і відходять з добрим словом, а ми, насолоджуючись такими великими благами, не складаємо Богові і такої шани, і притім тоді, коли через це можемо досягнути великої безпеки. Бо, де молитва і вдячність, туди приходить благодать Святого Духа, звідти проганяються демони, і всі ворожі сили відступають і втікають. Хто має намір після трапези йти на молитву, той і під час трапези не насмілюється сказати щось непристойне, а якщо і скаже, відразу розкаюється. Отже, треба і на початку, і після закінчення трапези дякувати Богові, особливо тому, що, коли ми набудемо в цьому навик, то не легко впадемо в нездержливість.

Зібрання повчань