Багато хто до молитви приєднує велике зло – падаючи ниць, б’ючи чолом у землю, проливаючи гарячі сльози, гірко з глибини зітхаючи, простягуючи руки і показуючи всю ревність, – використовують цю палкість і старанність проти власного спасіння. Вони молять Бога не за свої гріхи і просять не про прощення своїх гріхів, але всю цю ревність збуджують у собі проти ворогів, роблячи те саме, якщо б хтось, нагостривши меча, не проти недругів використав цю зброю, але вразив ним власну шию. Так і вони моляться не про відпущення власних гріхів, а про покарання ворогів; це і означає направляти меч проти самих себе. І це придумав лукавий, щоби ми занапащали себе всіма способами – і недбальством, і ревністю.

Одні своєю неуважністю до молитов ображають Бога, показуючи своєю недбалістю неповагу до Нього; а інші, виявляючи ревність, виявляють її також проти свого спасіння. Такий-то, говорить диявол, недбалий: цього достатньо для мене, щоби він не отримав нічого; а цей ревний і уважний: що ж робити? Я не можу знищити його ревності і зробити його недбалим; тож улаштую погибель його інакше. Як? Зроблю, щоби він використав ревність свою на беззаконня; бо молитися про шкоду ворогам – справа беззаконна; таким чином він відійде, не лише не отримавши ніякої користі від своєї ревності, але зазнавши шкоду більшу ніж та, що походить від недбайливості. Такі підступи диявола: одних він занапащає через недбайливість, а інших через саму ревність, коли вона буває не за заповідями.

Втім, треба вислухати і самі слова такої молитви, щоби бачити, що ці слова властиві розуму дитячому і душі незрілій. Я соромлюся, намірюючись промовити їх, але необхідно сказати, наслідуючи цю нерозумну мову. Які ж це слова? – Відімсти за мене, – говорять, – ворогам моїм; покажи їм, що і в мене є Бог. Не тоді, людино, взнають вони, що в нас є Бог, коли ми будемо обурюватися, гніватися і досадувати; але тоді, коли ми будемо покірливими, тихими, лагідними і вправлятимемося в усякій любомудрості. Так і Бог сказав: “Так нехай сяє світло ваше перед людьми, щоб вони бачили ваші добрі діла і прославляли Отця вашого Небесного” (Мф. 5:16). Чи розумієш, що молитися Богові про шкоду ворогам означає ображати Бога? Як, скажеш, ображати Бога? Бо Сам Він сказав: “Любіть ворогів ваших, благословляйте тих, хто проклинає вас” (Мф. 5:44), і встановив цей Божественний закон.

Отже, коли ти просиш Законодавця порушити власні Його закони, молиш Його суперечити Самому собі, і Того, Хто заборонив тобі молитися про шкоду ворогам, благаєш, щоби Він почув тебе, що молиться про шкоду ворогам, то, чинячи так, ти не молишся і не просиш, але ображаєш Законодавця і засмучуєш Того, Котрий має дарувати тобі блага, які постають із молитви. Як же, скажи мені, може бути почута твоя молитва, коли ти дратуєш Того, Хто має почути? Діючи так, ти звергаєш у прірву власне спасіння і кидаєшся в безодню, уражаючи ворога перед лицем Царя. Бо хоча ти не робиш цього руками, але ти уражаєш його словами, чого не насмілюєшся робити навіть з подібними до себе рабами.

Насмілься зробити це перед начальником; тоді, хоча б у тебе були тисячі добрих справ, ти неодмінно відразу будеш відведений на смерть. Таким чином, перед начальником ти не насмілюєшся образити рівного собі; а роблячи це перед Богом, скажи мені, як ти не тремтиш і не страшишся, під час прохання і молитви так дратуючись, лютуючи і виявляючи більшу жорстокість ніж той, котрий вимагав сто динаріїв? А що ти наносиш більшу образу ніж цей, вислухай саму подію.

Хтось винен був панові десять тисяч талантів; не змігши віддати, він просив не попустити, щоби продажем його жінки, дому і дітей було виплачено борг панові. Бачачи його плачучим, пан зглянувся і пробачив десять тисяч талантів. Той, вийшовши і знайшовши іншого слугу, котрий був винен йому сто динаріїв, став душити його і вимагати боргу з великою жорстокістю і нелюдяністю. Почувши про це, пан кинув його у в’язницю і прощений раніше борг з десяти тисяч талантів знову наклав на нього, і таким чином цей покараний був за свою жорстокість до подібного собі раба.

А ти подивися, наскільки буваєш несправедливішим і нечутливішим за цю людину, молячись про шкоду ворогам. Той не просив пана вимагати, але сам вимагав сто динаріїв; а ти молиш Самого Господа про цю безсоромну і заборонену вимогу. Той не на очах пана, але позаочі душив подібного до себе раба; а ти робиш це під час молитви, стоячи перед Царем. Якщо ж він, не просячи пана про вимогу боргу і діючи так після того, як вийшов від нього, не отримав прощення; то ти, спонукаючи Господа до такого забороненого катування і чинячи так перед Його очима, якому, скажи мені, не підпадеш покаранню?

Але твоя душа запалюється і повстає при згадці про ворожнечу, твоє серце обурюється і, згадуючи того, хто образив тебе, ти не можеш утихомирити збентеження думок? Протистав цій гарячкості згадку про свої гріхи і страх майбутнього покарання. Згадай, що ти сам багато винен перед Господом і за все це повинен дати Йому звіт, і цей страх неодмінно втримає той гнів, оскільки він набагато могутніший за цю пристрасть. Згадай під час молитви про геєну, про покарання і муки, і ворог навіть на думку тобі не зможе прийти. Скруши свій ум, упокори душу спогадами про свої злочини, і гнів не спроможний буде бентежити тебе.

Але в тому й полягає причина всіх зол, що гріхи інших ми досліджуємо з великою точністю, а свої пропускаємо з великим недбальством. А треба було б чинити навпаки: власні гріхи завжди мати в пам’яті, а про чужі ніколи не думати. Якщо ми так чинитимемо, то і Бог буде до нас милостивим, і на ближніх ми перестанемо вічно гніватися, і не матимемо ніколи ніякого ворога; якщо ж коли й будемо мати, то негайно припинимо ворожнечу і отримаємо скорше прощення у власних гріхах.

Дійсно, як той, хто пам’ятає зло ближнього, не допускає, щоби він сам був звільнений від покарання за власні гріхи, так чистий від гніву невдовзі буде чистим і від своїх гріхів. Бо, якщо ми, злі й улесливі гніву, згідно з заповіддю Божою прощаємо всі гріхи, скоєні проти нас, то набагато більше Він, людинолюбний і благий, і чистий від усякої пристрасті, пробачить наші прогрішення, щоби за нашу поблажливість до ближнього відплатити нам прощенням наших власних гріхів, котре нехай сподобимося отримати всі ми, благодаттю і людинолюбством Господа нашого Ісуса Христа, Котрому слава і влада навіки-віків. Амінь.

Зібрання повчань