Багато хто вірить у долю і вплив зірок на справи людські і говорить: напевно так долею визначено, кому бути добрим, а кому – злим. Але Син Божий, прийшовши на землю, не запроваджував вчення про долю і вплив зірок, а, навпаки, Він знищує це вчення, навчаючи нас чеснотам і вбачаючи все добре і погане в бажанні і небажанні добра. Тому Він і загрожує геєною, і приготував Царство; а для пов’язаних необхідністю Він не приготував би вінців і не погрожував би їм покаранням, бо те й інше стосується тих, хто має свободу; і законів Він не встановив би, і напучувань не пропонував би, якщо б рід людський був пов’язаний необхідністю. Але оскільки ми вільні і самовладні у своїй волі, стаючи поганими через безпечність, а добрими і скромними через уважність, то Він прийшов надати ліки рятівні і спрямовані до цього, страхом геєни і обіцянкою Царства скеровуючи багатьох і законами навчаючи любомудрості.

А що ні ворожіння при народженні, ні біг зірок не мають впливу на справи людські, це і без Писання видно з житейських обставин. Якщо справи людини залежать від долі і призначені їй від природи, то чому ти караєш раба, який скоїв крадіжку? Чому тягнеш до судилища перелюбну жінку? Чому сам соромишся, коячи погане? Якщо гріх є справою необхідності, то чому ти не зносиш слів докору, але вважаєш образою для себе, коли хтось назве тебе перелюбником чи розпусником, чи людиновбивцею? Якщо ці гріхи не залежать від твоєї волі, то і зроблене не є провиною, і сказане не є образою. Таким чином і тим, що ти осуджуєш інших, і тим, що не прощаєш тим, хто грішить, і тим, що сам соромишся, коячи погане, і намагаєшся втекти, і тих, хто докоряє тобі, вважаєш кривдниками, і всім ти сповідуєш, що справи людські не підкорені необхідності, але відрізняються свободою: бо тим, котрі підпорядковані необхідності, ми вміємо і прощати.

Так, якщо хтось, одержимий бісом, зачепить нас чи розірве одяг, чи завдасть удару, то ми не лише не караємо його і не тягнемо до судилища, а, навпаки, шкодуємо його і прощаємо йому. Чому? Бо він зробив це не через свободу волі, а через примус від біса. Так само, якщо би й інші гріхи були справою необхідності, залежною від долі, то ми і їх прощали б. Але через те, що ми знаємо, що вони бувають не через необхідність, то і не прощаємо, ні пани – слугам, ні чоловіки – жінкам, ні жінки – чоловікам, ні батьки – дітям, ні вчителі – учням, ні начальники – підлеглим, ні законодавці – тим, хто прийняв закон; але буваємо суворими вимагачами і карателями злочинів, ходимо на судилища, завдаємо ударів, використовуємо покарання і робимо все, щоби втримати і слугу від зла, і сина від пороків. Для цього ми і призначаємо дітям наставників, і, посилаючи їх до вчителів, висловлюємо погрози і завдаємо ударів. Чому ж, скажи мені, і для чого? Якщо людині долею призначено бути поганою, то яка потреба в цих засобах?

Тож очевидно, що він не пов’язаний необхідністю, але все залежить від його волі; тому ми і використовуємо засоби, відводимо від безпечності і скеровуємо до чесноти. Для чого ми перепливаємо море, обробляємо землю, будуємо міста, виявляємо велику турботу під час хвороби, витрачаємо гроші, запрошуємо лікарів, готуємо ліки, стримуємося від обжерливості, придушуємо похіть? Якщо, як говориш ти, долею призначено – жити чи вмерти, то даремні витрати грошей, даремне відвідування лікарів, даремна старанна обережність хворих. Тепер же всі справами своїми виражають, що все це не марно: доля аніскільки не діє, і справи наші не управляються ніякою необхідністю, але всі відрізняються свободою волі. І навіщо всі труди і зусилля для виконання чесноти? Якщо долею визначено кому бути добрим, то він буде добрим, хоча би дрімав і спав; або, краще, не можна і називати добрим того, хто став таким через необхідність. Навіщо стільки трудів і зусиль? Якщо долею призначено кому бути злим, то він буде злим, хоча би стосовно нього використані були тисячі зусиль; або, краще, не можна і назвати злим того, хто змушений до цього необхідністю.

Так, біснуватого, – візьмемо знову той самий приклад, – хоча би він став лихословити нас, ми не назвемо кривдником, не станемо вважати його лихослів’я образою, але – примусом від біса; так само і злого, якщо він змушується до цього долею і необхідністю, ми не назвемо злим, однаково, як і доброго – добрим. А якщо ми зробимо це, то постане у всьому збентеження, безлад і плутанина речей; ні чеснота не буде значити щось, ні порок, ні вміння, ні закони і ні що інше, тому подібне. Чи бачиш, до чого схиляється спокуса диявола, що він хоче зробити зі всесвітом і до якої прагне мети? Отож, знаючи все це і більше за це, – бо можна було б сказати і більше за це, та для розумних досить і цього, – уникатимемо пороку і прихилятимемося до чесноти, щоби передусім нам умилостивити Бога, а потім урятуватися від геєни і насолоджуватися вічними благами, котрих нехай сподобимося всі ми благодаттю і людинолюбством Господа нашого Ісуса Христа, через Котрого і з Котрим Отцю, разом зі Святим Духом, слава нині і повсякчас, і навіки-віків. Амінь.

Зібрання повчань