«І коли стоїте на молитві, прощайте».

Чим більше хтось ображає, тим він слабкіший. Чи знаєш, коли треба ображатися (звичайно на себе)? Коли скривджений нами мовчить. Тоді він сильний, а ми – слабкі. Якщо ж буває навпаки, то треба навіть радіти, тоді ти гідний вінця, гідний слави небесної. Ти переміг, повалив пристрасть, яка розпалювалася в тобі, умертвив лютого звіра, приборкав шалений порив, як доблесний воїн. Коли настає ніч, то ми гасимо вогонь, побоюючись, щоб під час нашого сну, коли немає кому дивитися за ним, він якось не розгорівся і не спалив усього.

Так само чинитимемо з гнівом. Нехай він не супроводжує усі наші помисли, але зберігається в глибині душі і тільки тоді розпалюється проти нас самих, коли ми поступаємо неправильно. Гнів дає світло, якщо він розпалюється, коли треба. Тож будемо використовувати цей світильник супроти тих, котрі кривдять інших і супроти диявола.

Скільки зла походить через роздратування і гнів?! Кожний соромиться прийти до другого й примиритися. Чи ти був причиною гніву чи не був – перший прийди і примирися. Прийди до нього як лікар до хворого. Чи каже лікар: «Він хворий, тому я не піду до нього». Навпаки, тоді лікарі і йдуть до хворого, коли бачать, що він сам не може до них прийти; про тих, котрі можуть прийти самі, вони менше піклуються. А чи не тяжчі за всяку хворобу гордість і гнів? Чи не подібний цей до сильної гарячки, а та – до пухлини, котра розвинулася?

«Але коли твій ворог голодує, – говорить апостол, – нагодуй його…» тобто, добром поборюймо зло.

Авва Пімен сказав: «Чому не хочемо скинути з плечей важкий тягар і взяти легкий та жити спокійно?», і пояснює: «Якщо скаржишся на брата, а себе усправедливлюєш, вихваляєш – це важкий тягар. А легким тягарем є брати провину на себе, а брата – усправедливлювати і хвалити».

Розважання на кожен день