Проповідь священика Сергія Ганьковського в Тридцять другу неділю після П’ятидесятниці. . .

В ім’я Отця і Сина і Святого Духа

От була потіха ієрихонським хлопцям, коли вони виявили, що ненависний усіма начальник податкової поліції, нещадний і безжальний митар Закхей, забувши про своє високе громадське становище, як останній хлопчак, лізе на смоківницю! От вже здивувалися і посміхнулися в бороди поважні городяни, коли побачили, як цей вельможний рекетир дереться, подібно до мавпи, з гілки на гілку для того тільки, щоб побачити убогого Проповідника, що проходить повз. Можна було б і нам посміятися над його жалюгідним і смішним акробатичним трюком, коли б не дивовижні наслідки цієї події.

Адже це було справжнє диво! Той, хто був мертвий, – ожив, той, хто був втрачений для Царства Небесного, – знайшовся! Так і нашу посмертну долю здатні часом вирішити події абсолютно нікчемні або, як у цьому випадку, такі, які зовнішньому спостерігачеві можуть здатися смішними. «Старший над митарями і чоловік …багатий» (Лк. 19:2), забувши про посаду і чин, лізе на дерево тільки тому, що він «бажав бачити Ісуса» (Лк. 19:3)! У нього, людини небідної, вистачило б грошей, щоб сплатити візит будь-якого заїжджого лікаря, він би не зупинився перед жодними витратами, якби потрібно було покликати до себе в дім будь-яке медичне світило. Він усе розумів і про себе, і про навколишній світ, так, як може це розуміти людина, яка має можливість не відмовляти собі ні в чому. І от – він дереться на дерево!

Недаремно сказано про душу кожної людини, що вона за природою своєю – християнка. Це і справді так. Тіло може відхилитися в ідолослужіння, розум – впасти в єресь; «душа жива» (Бут. 2:7), створена Творцем за образом і подобою Своїми (Бут. 1:26), у жодних падіннях і гріхах, у жодних обставинах не здатна до кінця забути про свого Творця. Як би ми себе не умовляли, совість спокою нам все одно не дасть. Настане година, і пожене вона нас хоч на смоківницю, змусить каятися в гріхах своїх навіть і таким екзотичним способом. Тому що бажання «бачити Ісуса», бажання лицем до лиця зустрітися з Істиною і Правдою означає лише одне: ні гроші, ні високе громадське становище, «ні висота, ні глибина, ані інше яке створіння не зможе відлучити нас від любови Божої, що в Христі Ісусі, Господі нашому» (Рим. 8:39). Душа – християнка, і їй не насититися нічим, окрім радості спілкування з Богом, і не напитися нічим, окрім вологи, скуштувавши яку вірний «не буде спраглим повік» (Ін. 4:14).

У чині літургії Василя Великого є молитва, яку священик читає таємно в мить, коли перед Тілом і Кров’ю Спасителя поминає живих і померлих. Молитва ця переконує в тому, що Господь знає кожного з нас «від утроби материної» так само, як Він знав невблаганного і безжального збирача податків в Єрихоні. Я гадаю, Він знає і більше. У жорстокій і грішній душі Закхея Бог бачить стигле зерно покаяння. І нехай сміються над ним, що безглуздо розчепірився серед гілок смоківниці, благовидні єрихонські громадяни, нехай свистять і улюлюкають хлопці! Бог прозріває його душу, яка в цей момент спрагла лише одного, – «бачити Ісуса»!

Саме тому Господь каже тому, спілкуванням з яким цуралися усі правовірні юдеї: «Закхею, злізь скоріше, бо сьогодні Мені належить бути в тебе в домі» (Лк. 19:5). Наш Бог став Людиною для того, щоб увійти до дому грішника, що кається, у душу, скрушену покаянними сльозами. Він може увійти до того, хто заради того, щоб «бачити Ісуса», готовий зазнати ганьбу і кепкування, готовий пожертвувати своїм громадським становищем, готовий позбутися «половину добра» (Лк. 19:8) свого і віддати скривдженим вчетверо!

Закхею, «що сидів у темряві», «світло засяяло» (Мф. 4:16). Так він, ненависний усіма одноплемінниками, створив «плід, достойний покаяння» (Мф. 3:8), про який говорив Предтеча тим, хто приходив до нього на Йордані приймати водне хрещення. І якщо ми, чада Церкви Христової, при підбитті підсумку свого життя дійсно хочемо почути від Судді усіх утішливі слова: «Нині прийшло спасіння дому цьому» (Лк. 19:9), нам вже зараз, поки життя наше ще не кінчилося, необхідно передусім, забувши про гординю, забувши про так зване почуття власної гідності, уподібнитися єрихонському митареві Закхею і, так само як він, забажати одного-єдиного – бачити Ісуса! Амінь.

Автор: священик Сергій Ганьковський

Усе по темі: 32 неділя після П’ятидесятниці