«Якщо ж согрішить проти тебе брат твій, докори йому; і коли покається, прости йому».

Бог нічим так не радіє, як тим, коли ми не віддячуємо злом за зло. Блаженний і доблесний Йосиф прославився двома чеснотами – чистотою і довготерпеливістю, тобто прощенням. Його продали не чужі люди, а рідні брати. На нього звели хулу, та він не мстив, хоча мав і батька на своєму боці, навпаки, він навіть поніс братам їжу в пустелю. Та не такі були його брати. Вони зняли з нього одяг і хотіли вбити. Самі їли, а брата, кинувши нагого до рову, зневажили. А потім, витягнули його з рову та продали в рабство. Але він, ставши царем, не лише не мстив їм, хоч легко міг це зробити, але звільнив їх від гріха, сказавши, що це промисел Божий вчинив, а не їхня злоба. Потім перевів їх до Єгипту й обсипав незліченними благодіяннями.

Яке ж ми матимемо виправдання, коли після закону (десяти заповідей, даних людям) і благодаті (приходу на землю Сина Божого), після такого помноження мудрості не наслідуємо й того, хто жив до закону й благодаті? Хто врятує нас від покарання? Немає, дійсно немає нічого гіршого за злопам’ятність. Про це виразно говориться в притчі, яку Христос сказав про великого боржника десяти тисяч талантів. Спочатку борг був йому прощений, а потім знову зажадали повернути його. Прощений через людинолюство Боже, а знову зажадали повернути – через його жорстокість і злопам’ятність щодо свого співбрата (Мф. 18:24-35).

Отже, знаючи це все, прощатимемо гріхи нашим ближнім і відплачуватимемо їм добром, щоби від Бога отримати милість.

Розважання на кожен день