Тиждень митаря і фарисея. П’ятниця (Мк. 13:1-8)
«Не залишиться тут і каменя на камені».
Страшно було б почути євреям пророцтво Ісуса про храм. Храм для них був другою цінністю після самого Бога. Щороку, два-три рази кожний вірний єврей йшов у паломництво до храму. Життя своє віддавали, щоб захистити храм від ворогів.
Та все ж душа людська цінніша за храм. Чи готові ми життя посвятити, віддати, щоб охоронити душу від смертельного ворога – гріха? І той ворог не один раз, не десять, а щодня, щохвилини кидається на наш храм душі, щоб її взяти в полон і знищити.
Гріхи осуджуються не за часом, а за самою суттю злочинів. Розслаблений 38 років провів у муках за короткочасні гріхи. Хто навіть через покарання не стає кращим, той як бездушний і погордливий, віддається ще більшому покаранню.
Але ми бачимо багатьох порочних, грішних людей, які мають добре здоров’я і насолоджуються життям. Не завидуймо їм, бо вони вже покарані, що вони не бачать своїх гріхів. Тому з тієї причини їх треба уже оплакувати.
Пояснюючи це, Павло говорить: «Будучи ж судимі, караємось від Господа, щоб не бути засудженими зі світом» (1Кор. 11:32). Тут – лише напоумлення, там – покарання. Невже всі хвороби є за гріхи? Не всі, але більша частина. Обжерливість, пияцтво, бездіяльність також спричиняють хвороби. Бувають хвороби за гріхи, а бувають хвороби і для нашого випробування в добрі, як Бог говорить Йову: «Ти хочеш відкинути суд Мій, звинуватити Мене, щоб виправдати себе?» (Йов 40:3).
Якщо ж, і продовжуючи грішити, ми не зазнаємо покарання, то станемо повторювати наступний апостольський вислів: «Милосердя Боже веде тебе до покаяння… Але‚ через жорстокість твою і нерозкаяність серця, ти сам собі збираєш гнів на день гніву» (Рим. 2:4-5).