«Хіба Бог не захистить обранців Своїх, що волають до Нього день і ніч, чи баритиметься до них?»

Як вдова з Євангелія не давала спокою судді несправедливому і добилася свого, так і ми повинні наполегливими бути в молитві до доброго Бога. Ніщо не можна порівняти з молитвою. Вона і неможливе робить можливим, важке – легким, незручне – зручним. Її відправляв блаженний Давид, тому і говорив: «Семикратно кожного дня я прославляю Тебе за суди правди Твоєї» (Пс. 118:164). Якщо ж цар, обтяжений турботами, стільки разів на день молився Богові, то яке виправдання можемо отримати ми, котрі маємо стільки часу зайвого і не молимося? Неможливо, щоб людина, котра молиться з належною ревністю і закликає Бога безустанно, допускалася гріха.

Як під час трапези побачимо, що приготована їжа чи вода вистигла, ми ставимо її знову на вогонь, щоб вона якнайшвидше загрілася, так будемо чинити і тут. На молитву, ніби на гаряче вугілля будьмо класти своє серце і вуста і таким чином розпалювати свою душу до побожності.

Так роби і ти. Переривай свої житейські справи своїми частими молитвами і таким чином зі всіх боків захисти своє життя.

Але як можна, скажеш, людині світській, заклопотаній життєвими клопотами молитися по сім разів на день? Молитися можна всюди, бо тут не йдеться про місце, про складання рук, про гарні слова, але вагу має думка, настрій душі, милість руху. І Анна, Самуїлова мати, була почута не тому, що голосно кричала, а тому що волала серцем, а голосу її не було чути (1Сам. 1:13).

Так і ти роби. Плач гірко, згадай про свої гріхи, глянь на небо, скажи в думках: «Помилуй мене, Боже», і можеш закінчити молитву твою. Хто сказав «помилуй», той учинив сповідь, усвідомив гріхи свої. Хто сказав «помилуй мене», той отримає відпущення гріхів, той отримає Царство Небесне. Тож не будемо говорити щодо церкви далеко. Благодать духа нас самих зробила храмом Божим.

Розважання на кожен день