Тиждень сиропусний. Субота (Мф. 6:1-13)
«А молячись, не говоріть зайвого».
Часто бачимо, що Пречиста Діва в місцях Своїх появ вибирає невіруючих або дітей, щоб об’явити Себе. Але є і винятки.
У 1991 році велике потрясіння пережив один ірландський священик у Меджугор’ї. Він вирішив пройти Хресною дорогою і почав один підніматися на гору Крижевець. Дійшовши до дванадцятої стації, він щиро почав молитися до розіп’ятого на хресті Ісуса. І несподівано обличчя Христа почало оживлятись. Опухлий від ударів, втрачаючи кров, Ісус похитує головою зліва направо, як ранений, що не може більше терпіти болю. Безмежна любов і смуток були в Його очах, які пронизували очі священика – цей крик болю, мовчазний, але могутніший від удару грому. Удар дуже сильний і священик не може його витримати, відвертається, щоби більше не дивитись, серце б’ється так сильно, що ледь не розірветься. Він запитує себе, чи не зійшов з розуму… Він знову дивиться на хрест – Ісус продовжує рухатися та на нього дивитися. І тоді довго вони один одному дивляться в очі…
Священик, увесь тремтячи, спускається з гори і повертається до співбратів. Вони більше не пізнають свого товариша – така велика покірність виступає з його обличчя. Вони спільно моляться і благословення розповсюджується від нього нестримним мирним потоком. Священик починає говорити… Більше не хоче бути таким, як був: «Обличчя Ісуса відбилось у мене в серці, – каже він, – як печатка на воску».
А ось слова Матері Божої до паломників: «Я закликаю вас пережити страждання Ісуса в молитві і в єднанні з Ним. Відважтесь посвятити більше часу Богові. Для цього моліться і особливо обновіть любов до Ісуса в своїх серцях» (25.03.1991 р.).