Коли ти побачиш миловидну жінку, не про те думай, як би задовольнити своє бажання, але як би звільнитися від цього бажання. Як же це, скажеш, можливо? Бо любити не від мене залежить. А від кого ж? Від намов диявола. Звинувачуй у цьому диявола; тож борися з дияволом і опирайся пристрасті. Але подивися, чи не винуваті і ми? Дійсно, вона не є тільки намова і спокуса диявола, але ми самі перші винуватці її. Бо ця пристрасть ні від чого так легко не народжується, як від звички, від люб’язних слів, від неробства, безпечності і від того, що в нас немає ніяких серйозних справ. А звичка велику, дуже велику має силу, навіть перетворюється на необхідність природи. Та якщо звичка породжує її, то, очевидно, що вона ж і загасити її може. Багато хто зі зваблених цією любов’ю звільнялися від неї тим, що не бачили більше коханих ними осіб. Спочатку це здасться жорстоким і дуже неприємним, але з часом стане приємним і, нарешті, якщо лише захочеш, і без зусиль звільнишся від цієї пристрасті.

А це чому, скажеш, що я і без звички захоплююся з першого ж погляду? І це також відбувається або через неробство, або через безпечність, або через похітливість, або через те, що людина зовсім не займається навіть необхідними для неї справами. Як неуважного підлітка, котрий бродить вулицями, легко заманюють злі люди і продають його в рабство, так і душа безпечного і неуважного легко захоплюється пристрастю. Оскільки суттєва властивість душі – невпинно перебувати в дії, то, якщо ти припиниш її діяльність у доброму, вона, як та, котра не може залишатися в бездіяльності, через необхідність спрямовується до іншого роду дій. Як не засіяна і не засаджена земля і сама по собі зрощує траву, так і душа, котра не вправляється в добрих справах, а за своєю природою невпинно поривається до діяльності, через необхідність поринає в злі справи. І як очі, котрі не можуть не бачити, обов’язково дивляться на погане, коли не мають перед собою доброго, так і думка, що не зайнята предметами корисними і необхідними, через потребу зупиняється на непотрібних і шкідливих.

А що ненастанне вправляння і пильність можуть відігнати перший напад пристрасті, це відомо з багатьох прикладів. Отже, якщо ти, дивлячись на миловидну жінку, відчуєш пристрасть до неї, то більше не дивися на неї, – і звільнишся від пристрасті. Та я не можу, скажеш, не дивитися на неї, будучи захоплений пристрастю? Займися корисними речами: читай книжки, піклуйся про свої нужди, клопочи, захищай ображених, молися, помишляй про майбутнє, – до цих речей скеровуй свою душу. Роблячи таким чином, ти звільнишся не лише від нової рани, але легко можеш вилікувати затверділу і застарілу. Якщо погані чутки змушують іноді захопленого цією пристрастю відмовитися від любові, то тим паче ці духовні наспіви можуть побороти це зло, аби тільки ми самі захотіли залишити його. Але якщо ми завжди спілкуємося і розмовляємо з тими, котрі вражають нас стрілами цієї пристрасті, і навіть у відсутність говоримо про них самі і слухаємо розмови інших, то чи не самі ми живимо пристрасть і посилюємо хворобу свою? Як же ти хочеш загасити вогонь, щоденно роздмухуючи полум’я?

Все, що ми сказали, цим нехай скористаються юнаки; що ж стосується чоловіків і тих, котрі можуть міркувати, то для них більше за все в цьому разі потрібний страх Божий, пам’ять про геєну і бажання Небесного Царства. Бо все це має особливу силу для них, щоби загасити полум’я злочинної любові. Крім цього, уявляй собі й те, що бачене тобою є не більше ніж волога, сік і рідина з’їденої їжі. А світлий колір обличчя, скажеш ти? Та немає нічого світлішого за квіти земні; і вони в’януть і зотлівають. Тому і тут дивися не на колір, але проникай думкою глибше і, залишивши без уваги красу шкіри, помишляй про те, що під шкірою ховається. І в тих, хто страждає водяною хворобою, тіло світле і ззовні не має нічого потворного; але, відвертаючись від вологи, котра криється всередині нього, ми не можемо зваблюватися красою обличчя таких людей. А ніжне і жваве око, скажеш, красиво розміщена брова, чорні вії, лагідна зіниця ока, веселий погляд? Але знай знову ж, що все це не що інше, як нерви, жили, перетинки і артерії. І на це гарне око дивися, як на хворе, як на таке, що зістарілось, висохло через печаль або палаюче гнівом; тоді воно здасться тобі бридким, уся привабливість його пропаде для тебе і відразу щезне. Замість цього спрямовуй думку твою до істинної краси – душевної.

Та я не бачу, скажеш, краси душевної? Якщо захочеш, побачиш. Як за відсутністю облич той, хто не бачить гарних очей, розумом дивується ними, так само можна і тобі бачити красу душевну без допомоги очей. Чи не уявляв ти коли-небудь гарного обличчя і чи не відчував від того якогось у душі хвилювання? Таким самим чином уявляй собі і красу душі і насолоджуйся її благовидністю. Я не можу, скажеш, бачити безтілесного. Але розумом ми ще краще споглядаємо безтілесне, ніж тіла. Таким чином ми дивуємося і Ангелами, і Архангелами, хоча їх і не бачимо, також і добрими звичками, і душевними чеснотами. Отже, якщо побачиш лагідну і виховану людину, то здивуйся краще нею, ніж тим, хто має гарне обличчя, і якщо помітиш, що хто-небудь без смутку терпить несправедливі кривди, то з подивом водночас і полюби його, хоча би він був і старець. Бо краса душі має таку властивість, що і в старості має багатьох любителів, тому що ніколи не в’яне і завжди цвіте. Отож, щоби і нам здобувати таку красу, станемо ловити і любити тих, котрі мають її. Бо таким чином і ми здобудемо ту ж саму красу і досягнемо вічних благ, котрих хай сподобимося всі ми благодаттю і людинолюбством Господа нашого Ісуса Христа. Амінь.

Зібрання повчань