Про Страшний суд і відплату грішникам
Будемо, напоумлюю вас, улюблені, уникати пороку й обирати доброчесність, щоби нам не осоромитися в день виявлення справ. “Всім нам належить стати перед судом Христовим, – говорить Павло, – щоб кожному одержати згідно з тим‚ що він робив, живучи в тілі, добре або лихе” (2 Кор. 5:10). Тож матимемо в душі це судилище й уявимо, що воно зараз існує, що суддя сидить, і все відкривається і виставляється напоказ. Бо нам треба буде не лише постати, але й відкритися.
Невже ви не ніяковієте? Невже не тремтите? Чи не наважуємося ми часто краще померти, ніж відкрити перед шанованими друзями наш таємний злочин? Як же почуватимемо себе тоді, коли гріхи наші відкриються перед всіма Ангелами і всіма людьми і постануть перед нашими очима? “Я викрию тебе, – говорить Господь, – і поставлю перед тобою гріхи твої” (Пс. 49:21). Якщо ж тоді, коли ще немає самої події, а тільки вона передбачається і зображається словами, ми мучимося совістю, то що ми робитимемо, коли вона настане, коли буде присутній весь всесвіт і Ангели, і Архангели, і начала, і влади, коли будуть безперервно звучати труби, коли праведники будуть підняті на хмарах і буде великий плач грішників?
Який тоді страх обійме тих, хто залишився на землі? Бо сказано: “…одного буде забрано, а другого залишено… одну буде забрано, а другу залишено” (Мф. 24:40-41). В якому стані буде душа їхня, коли вони побачать, що інші відводяться з великою честю, а вони залишаються з великим соромом? Неможливо, повірте, неможливо виразити словом цього страждання. Чи бачили ви коли-небудь тих, кого ведуть на смерть? В якому, думаєте, стані знаходиться душа їхня, коли вони йдуть дорогою до місця страти? Чого не наважилися б вони і зробити, і витерпіти, щоби врятуватися від цієї пітьми?
Я чув від багатьох, котрі після того, як їх відвели на страту, були повернені назад завдяки людинолюбству царському, що вони навіть у людях не пізнавали людей через душевне сум’яття і жах. Але що я кажу про тих, котрих відводили на страту? Їх оточував народ, серед котрого більша частина і не знала їх, але, якщо б хтось зазирнув тоді в душу кожного, то знайшов би, що немає жодного настільки жорстокого, жодного настільки сміливого, жодного настільки мужнього, котрий би не занепав духом зі страху і смутку.
Якщо ж тоді, як інші віддаються на смерть, а ті, котрі не мають з ними ніякого спілкування бувають у такому стані, то в якому стані будемо знаходитися ми, коли самі наразимося на більш тяжчу долю, будучи позбавлені тієї несказанної радості і відпроваджені на вічні муки? Якщо б навіть не було геєни, то бути відкинутим від такої світлості і відійти з безчестям, яким буде покаранням? Бо якщо тепер багато хто, бачачи царя, котрий урочисто йде, уявляючи власну бідність, не стільки отримують задоволення від цього видовища, скільки відчувають скорботу через те, що не беруть участі ні в чому з того, що оточує царя, і не знаходяться поблизу повелителя, то що буде тоді?
Чи ви думаєте, малим буде покаранням – не бути поставленим в один ряд з іншими в тому сонмі, не удостоїтися несказанної слави, бути вигнаним і залишитися далеко від того торжества і несказанних благ? Але якщо крім того будуть і морок, і скрегіт зубів, і кайдани нерозв’язні, і черв невмираючий, і вогонь невгасимий, і плач, і стогін, і язики, мордовані жаром, як у багатія, коли волатимемо, і ніхто не почує, стогнатимемо і плакатимемо від страждань, і ніхто не слухатиме, дивитимемося на всі боки, і ніхто аніскільки не розрадить, – то як судити про тих, хто знаходиться в такому стані? Що може бути нещасніше за ці душі? Що жалюгідніше?
Якщо ми, увійшовши в темницю і, бачачи одних брудними, других зв’язаними залізними путами, третіх замкненими в темряві, зворушуємося, жахаємося і робимо все, щоби самим не потрапити в таку саму біду і скорботу, то, коли ми, зв’язані, будемо віддані найстрашнішим геєнським мукам, в якому ми будемо стані? Що робитимемо? Ті узи не з заліза, але з вогню, ніколи не згасаючого, і розпоряджатися нами будуть не подібні до нас, котрих часто можна розчулити, але ангели страшні і неспівчутливі, на котрих неможливо буде і глянути, котрі будуть сильно гніватися на нас за справи, якими ми образили Господа.
Там не так, як тут: неможливо прихилити до себе одних сріблом, других наїдками, інших лестощами й отримати полегшення, але ні в чому там немає прощення. Чи буде Ной, чи Йов, чи Даниїл бачити ближніх своїх мученими, вони не насміляться з’явитися і надати допомогу. Бо тоді станеться, що винищиться і природне співчуття; оскільки знайдуться праведні батьки дітей грішних, і добрі діти батьків порочних, – бо зло не від природи, а від волі, – то, щоби радість їхня була чистою і співчуття не порушувало блаженства тих, хто насолоджується тими благами, і воно тоді може згаснути, так що і вони разом з Господом будуть обурюватися своїми єдинокровними грішниками. Бо якщо і тепер дехто, бачачи своїх дітей негідниками, віддаляє їх від себе і відмовляється від спорідненості з ними, то тим паче це буде на тому суді.
Отже, ніхто нехай не надіється на що-небудь добре, не зробивши добра, хоча би він мав безліч праведних предків. Бо “щоб кожному, – говорить Апостол, – одержати згідно з тим‚ що він робив, живучи в тілі, добре або лихе”. Тож будемо, напучую вас, слухати і напоумлятися. Якщо ти матимеш вогонь порочного бажання, уяви вогонь тамтешніх мук, і твій вогонь згасне. Якщо ти захочеш сказати що-небудь непристойне, уяви скрегіт зубів, і страх послужить тобі уздою. Якщо ти побажаєш украсти що-небудь чуже, згадай слова Судді: “Зв’язавши йому руки і ноги, візьміть його і киньте у пітьму непроглядну:” (Мт. 22:13), і ти полишиш свій намір.
Якщо ти жорстокий і немилостивий, згадай тих дів, у котрих згасли світильники від нестачі єлею, через що вони і втратили шлюбний чертог, і ти незабаром станеш людинолюбним. Якщо в тебе буде бажання впиватися і розкошувати, послухай багатія, котрий говорив: “Пошли Лазаря, нехай умочить кінець пальця свого у воду та прохолодить язик мій”, і не отримав бажаного (Лк. 16:24), і відразу ти облишиш свою пристрасть. І всі інші пристрасті ти можеш приборкати таким чином.
Бог не пропонує нам нічого важкого. Чому ж заповіді Його здаються важкими? Через наше недбальство. Як у тому разі, якщо ми будемо ретельними, і те, що здавалося нам важким, буде легким і придатним, так у тому разі, якщо ми будемо недбалими, і легке здасться нам важким. Уявляючи все це, не вважатимемо блаженними тих, котрі живуть розкішно, але помишлятимемо про кончину їхню: тут тілесність і ситість, а там черв і вогонь; також – і тих, хто любить славу, але дивитимемось, яка їхня кончина: тут раболіпство й удаваність, а там велике страждання і постійне горіння у вогні.
Якщо ми таким чином розмірковуватимемо з самими собою і безперестанно повторюватимемо це і таке інше при наших порочних побажаннях, то невдовзі уникатимемо пороків і чинитимемо доброчесність, загасимо любов до благ теперішніх і запалимо любов до благ майбутніх.