Велика слава очікує праведників, така, котрої неможливо описати словом. Бо вони, прийнявши нетлінні тіла після воскресіння, прославляться і будуть царювати з Христом. А наскільки це важливо, ми взнаємо з наступного або, краще сказати, чітко взнати це ми нізвідки не можемо; але щоби, запозичуючи подібність від наших благ, нам отримати яке-небудь, хоча б мале поняття про ті блага, я, за спроможністю своєю, намагатимусь пояснити сказане на прикладі.

Скажи мені, якщо б хто-небудь тебе, старого і бідного, обіцяв раптом зробити молодим і квітучим, зробити і досить міцним, і найпрекраснішим за всіх, і дарував тобі царювання над усією землею на тисячі років, царювання, котре супроводжувалося б глибоким спокоєм, чого б не зважився ти за цю обіцянку і зробити, і витерпіти? Та ось Христос обіцяє не це, а набагато більше за це. Бо не така відмінність між старістю і юністю, яка між тлінням і нетлінням; не така – між царюванням і бідністю, яка між славою теперішньою і майбутньою; але – яка між сновидіннями та істиною.

Або краще, я ще не сказав нічого, тому що немає слова, котре могло б достатньо зобразити велич відмінності благ майбутніх від теперішніх. А стосовно до тривалості неможливо і розумом осягнути їхньої відмінності. Бо з чим теперішнім можна порівняти життя, котре не має кінця? Стосовно ж світу відмінність між ними така, як між миром і війною; і стосовно тління і нетління така, як чиста перлина прекрасніша за брудну брилу. Або, краще, що би хто не сказав, нічим не спроможний буде зобразити це. Хоча б навіть я порівняв красу тодішніх тіл зі світлом сонячного променя, хоча б зі сяючою блискавкою, я ще не сказав би нічого гідного тій світлості.

А за такі блага скільки можна віддати грошей і тіл? Або, краще, скільки можна віддати душ? Тим часом, якщо б тебе хто-небудь привів до царя і дав тобі можливість у присутності всіх розмовляти з царем і разом з ним їсти і жити, то ти назвав би себе блаженнішим за всіх; а, маючи можливість піднятись на небо, постати перед Царем усього, сяяти подібно до Ангелів і насолоджуватися тамтешньою недоступною славою, – ти не розумієш, чи можна жертвувати грошима, тоді як слід було б, хоча би треба було віддати і саме життя, веселитися, радіти і захоплюватися від задоволення?

Але ти для того, щоби отримати владу, котра надає тобі нагоду до злодійства, – я не назву це придбанням, – витрачаєш своє майно, позичаєш в інших і, якщо б треба було, не засумнівався б віддати в заставу і жінку, і дітей; а коли передбачається Царство Небесне, влада, котра не має спадкоємця, ти зволікаєш, вагаєшся і шкодуєш гроші? Чи ти не думаєш, що, коли близькі до нас частини неба такі гарні і приємні, то якими є частини вищі, яким є небо небес? Але оскільки фізичними очима бачити їх не можна, то піднімися думкою, і, ставши вище за це небо, подивися на небо вишнє, на висоту безмежну, на світ недоступний, на сонми Ангелів, на воїнство Архангелів і на інші безтілесні Сили.

І знову, зійшовши з висоти, візьми наведений нами приклад, а саме: уяви царя земного, мужів, одягнених у золото, запряг білих лошаків, прикрашених золотом, колісницю, обковану дорогоцінними каменями, бляхи, до неї прикріплені, зображення драконів у шовкових одежах, аспідів із золотими очима, коней, убраних у золото й узди золоті. Проте, коли ми побачимо самого царя, то вже не дивимося ні на що з усього цього; він один звертає на себе нашу увагу, його пурпуровий одяг, діадема, трон, пояс, взуття, світле обличчя. Старанно зрозумівши все це, звідси ти знову перенесися думкою на небо і уяви той страшний день, в який прийде Христос.

Тоді ти побачиш не запряг лошаків, не золоті колісниці, не драконів і аспідів, а те, що навіює страх і викликає такий подив, що і самі сили небесні жахаються. “І сили небесні, – говориться в Писанні, – захитаються” (Мф. 24:29).Тоді відкриється все небо і зійде Єдинородний Син Божий у супроводі не двадцяти і не ста, але тисячі і десятків тисяч Ангелів і Архангелів, і все буде сповнене страхом і жахом; земля розверзнеться, і всі люди, які коли-небудь існували, від Адама до нинішнього часу, постануть із землі і будуть захоплені, а Він сам буде сяяти такою славою, що сонце і місяць сховають усе світло своє, котре затьмариться Його сяйвом.

Але, – якою прикрою є велика наша бездушність! – коли очікуються такі блага, ми ще захоплюємося благами теперішніми і не розуміємо злоби диявола, котрий через маловажне позбавляє нас великого, дає бруд, щоби забрати небо, показує тінь, щоби віддалити від істини, показує розкіш у сновидіннях, – бо таке теперішнє багатство, – щоби, коли настане той день, виявити нас біднішими за всіх. Знаючи це, улюблені, уникатимемо підступності його, побоюватимемося осудження разом з ним, щоби не сказав і нам Суддя: “Ідіть від Мене, прокляті, у вогонь вічний, уготований дияволу і ангелам його” (Мф. 25:41).

Зібрання повчань