Той, хто чинить добро і зазнає зло, отримає більшу нагороду
Не дивуйся, коли бачиш, що праведний, котрий здійснює великі подвиги, терпить багато бід; бо треба було б дивуватися протилежному: тобто, якщо б диявол, будучи часто ураженим, залишався в спокої і лагідно зносив заподіювані йому рани. Не дивно, якщо змій, отримуючи безперестанні удари, стає лютим і кидається на того, хто його б’є; а диявол, плазуючи, лютує проти всіх зліше за всякого змія і нападає, виставивши жало, як скорпіон.
Це не повинно бентежити нас; тому, хто повертається з війни, після битви і перемоги необхідно бути в крові, а нерідко і мати рани. Тому і ти, коли бачиш, що хто-небудь подає милостиню і чинить багато інших добрих справ, і таким чином трощить силу диявола, а, проте, наражається на спокуси і біди, не бентежся цим, що сильно вражає диявола. Але чому, скажеш, Бог попускає це?
Тому, щоби він удостоївся більших вінців, а диявол одержав більшу поразку. Бо якщо він, роблячи добро і терплячи зло, за все дякує Богові, тоді диявол уражається. Велика справа бути милосердним і доброчесним тоді, коли обставини сприятливі; але набагато важливіше не відступати від доброї діяльності і в час нещастя, – в останньому випадку людина діє власне для Бога.
Отож, улюблені, чи будемо ми знаходитися в небезпеці, чи терпіти що-небудь прикре, станемо тим з більшою ретельністю здійснювати подвиги доброчесності; бо не сьогодні – час відплати. Не шукатимемо вінців тут, щоби в час роздавання вінців нам не зменшити своєї нагороди. Як у художників: ті, котрі працюють на власному утриманні, отримують більшу плату, а ті, котрі живуть за рахунок того, хто найняв їх, отримують плату набагато меншу; так і серед святих: хто чинить багато добра і терпить багато зла, той отримує повну нагороду і набагато більшу відплату не тільки за добро, котре він зробив, але й за зло, котре він стерпів; а хто насолоджується тут, живучи в утіхах і розкоші, той отримує там не такі світлі вінці. Тому не шукатимемо відплати тут, але тоді особливо і будемо радіти, коли ми, чинячи добро, терпимо зло, тому що там Бог готує нам нагороду не лише за добрі справи, але й за те, що витерплюємо спокуси.
Щоби сказане було зрозумілішим, уявимо двох людей багатих, котрі обоє милосердні і подають бідним. Потім, нехай один залишиться зі своїм багатством і насолоджується цілковитим благоденством, а інший нехай зубожіє, зазнає хвороб і нещасть і, однак, дякує Богові. Коли вони відійдуть звідси, то котрий з них отримає більшу нагороду? Чи не зрозуміло, що той, хто зазнав хвороб і скорбот, оскільки він і в благоденстві, і в нещасті не припустився людських слабкостей? Поза сумнівом, він. Така людина, справді, є стовп діамантовий, є раб вірний.
Якщо ж усяке добро треба робити, маючи на увазі не царство, а волю Божу, котра більша за всяке царство, то чого удостоїться той, хто не дбає про чесноти, бо тут не отримує за неї відплати? Тому не будемо ніяковіти, коли бачимо, що хто-небудь, що приймав до себе вдовиць і часто пригощав бідних, втрачає свій дім через пожежу чи зазнає іншого подібного нещастя; він і за це отримає нагороду.
Так і Іову не стільки дивуються за його милостині, скільки за страждання, які йшли потім услід; а друзі його за те й осуджуються і вважаються нічого не вартими, що вони вимагали відплати в теперішньому житті і тому неправедно судили про праведника. Таким чином, терплячи бідність і убозтво, не шукатимемо відплати в теперішньому житті; вкрай соромно домагатися тутешніх благ, тоді як нам запропоновано небо і блага вищі за небесні.