Проповідь священика Сергія Ганьковського в 3-тю Неділю Великого посту . . .

В ім’я Отця і Сина і Святого Духа

«Боже Мій, Боже Мій! Навіщо Ти Мене покинув?» (Мф. 27:46) – ось чим закінчився земний подвиг Спасителя, ось які скорботні стогони летіли до Неба з Голгофської вершини, ось які гіркі сльози падали на її каміння, окроплені Пречистою Кров’ю! А сьогодні усім нам, хто пам’ятає про цей передсмертний крик Христовий, Сам Господь каже приголомшливі, страшні слова: «Хто хоче йти за Мною, нехай зречеться себе, і візьме хрест свій, і за Мною йде» (Мк. 8:34).

Йти – до яких пір? До Голгофи? До розп’яття? До відчаю залишення Богом? Чому ми повинні нести на собі тягар, який зміг понести тільки Він? Чому ми зобов’язані необхідністю йти за Ним?

Тому тільки, що так благоволив Бог. Тому тільки, що «ми маємо не такого первосвященика, який не може страждати з нами в немочах наших, але Такого, Який, подібно до нас, зазнав спокуси в усьому, крім гріха» (Євр. 4:15). Христос – наш Первосвященик і Заступник, і тільки Він здатен вирвати нас із смертних обіймів пекла, бо Сам зазнав смерть і таким чином занурився в пекло. Він «досвідчений в усьому» і тому може допомогти всякому, хто захоче отримати від Нього допомогу. Для цього нам, хто поневіряється нескінченними страхами, треба здійснити дійсно героїчне зусилля і не убоятися самої смерті, щоб померти разом з Ним, бо услід за апостолом ми знаємо, що «коли ж ми померли з Христом, то віруємо, що й житимемо з Ним» (Рим. 6:8).

Заради вічного життя з Христом кожному з нас треба зректися себе і понести хрест, призначений нам з моменту входження нашого в Церкву Христову, яке невипадково називається «Хрещенням», тобто, за значенням слова, – з’єднанням з Хрестом Господнім. І ця єдність з хресними стражданнями Спасителя, це пожиттєве несення свого хреста вважаться християнами не жорстоким покаранням і не подякою за колишні гріхи, а завидною і радісною долею «друга Христового», того самого, про що Господь сказав на Тайній Вечері: «Не називаю вас більше рабами, бо раб не знає, що робить господар його; а Я назвав вас друзями, тому що сказав вам усе, що чув від Отця Мого» (Ін. 15:15).

Якщо ми насправді осмілюємося досягти міри «друзів Христових», тоді нам доведеться услід за Ним, Який сказав одного разу Пилату: «Я для того народився і для того прийшов у світ, щоб свідчити про істину» (Ін. 18:37), – доведеться услід за Ним свідчити про істинність нашої віри в Христа «співрозп’яттям Христу» (Гал. 2:19).

Ті, хто зберіг вірність своєму Богові «аж до смерти» (Флп. 2:8), – святі, які прийняли тяжкі кари за сповідання Ісуса Назарянина Сином Божим, – недаремно називалися грецьким словом «мартіс» – свідок, яке ми перекладаємо сьогодні як «мученик», бо хрест, прийнятий добровільно, став найпереконливішим свідоцтвом про ту Істину, яку приніс на нашу уражену гріхом землю Син Божий.

У різні часи свідоцтво про Істину було різним. Не завжди лилася кров сповідників, не завжди віра у Воскресіння Христове каралася тяжкими тортурами, але завжди і у всі часи свідоцтво про нього було співрозп’яттям Христу, завжди воно було заповіданим Господом «зреченням себе» (Мк. 8:34). Бо спокушений дияволом Адам на зорі людської історії возмріяв стати «як боги» (Бут. 3.5), щоб поклонятися і служити самому собі. І нам, його скорботним нащадкам, доводиться тепер «зрікатися себе», відмовлятися від обожнювання власної плоті, від витонченого служіння своїм пристрастям. Для цього в інші епохи християни тікали в пустелі, ховаючись від спокус і зваблювань світу, «молитвою і постом» (Мф. 17:21) перемагаючи «страх ненависного розбрату світу цього».

Хто знає, можливо, минули епохи героїчні, і нам, Христовим воїнам останніх часів, не судилося уподібнитися в духовному подвигу славним предкам нашим, чиєю кров’ю, чиєю молитвою, чиїм постовим подвигом творилася і зміцнювалася свята Православна Церква. Одне лише має бути ясне кожному з нас: яким б слабкими, яким б нестійкими ми не були, якими б немислимими спокусами не випробовував нас лукавий і розпусний «бог віку цього» (2Кор. 4:4), наше спасіння – усе там же, наш Ковчег – все той же, наш прапор – Святий Хрест Христовий, Яким Церква перемагає на віки віків! Амінь.

Автор: священик Сергій Ганьковський

Усе по темі: 3 неділя Великого посту