Справедливо сказав Апостол про лакому вдовицю, що вона – “а сластолюбна живою померла” (1Тим. 5:6). Але щоби ти пізнав це, уважно подивимося, які вчинки властиві живим і які мертвим.

Живі роблять те, що має відношення до життя майбутнього, котре є істинним життям. А щоби пізнати, що має причетність до майбутнього життя, про котре ми повинні постійно піклуватися, послухай, що говорить Христос: “Прийдіть, благословенні Отця Мого, успадкуйте Царство, уготоване вам від створення світу. Бо голодував Я, і ви дали Мені їсти; спраглим був, і ви напоїли Мене” (Мф. 25:34-35). Живі відрізняються від мертвих не цим лише, що дивляться на сонце і дихають повітрям, – не цим, говоримо ми, а тим, що творять щось добре. Якщо ж цього не виконують, то стають нічим не кращими за мертвих.

І щоби ти пізнав це, послухай, що і мертвий може жити. Бо сказано: “Бог не є Бог мертвих, а живих” (Мф. 22:32). Але ти скажеш знову, що це загадка. Тому вирішимо і те, і друге. Усякий, будучи живим, стає мертвим, якщо провадить життя в розкошуванні. Чому? Тому, що він живе задля одного черева, а задля інших почуттів – аніскільки. Саме так: він не бачить того, що треба бачити, не чує того, що треба чути, не говорить того, що треба говорити, взагалі не робить того, що роблять живі.

Але подібно до того, котрий, розпластаний на одрі, заплющивши очі і закривши повіки, зовсім не відчуває того, що навкруг нього діється, так і цей або, ймовірніше, не так, а набагато гірше. Бо перший і до добра, і до зла однаково не чутливий; а останній відчуває лише одне, а саме – зло, а для добра, подібно до того, хто лежить мертвий, він непорушний. Отож, таким чином він і стає мертвим. Тому що його не хвилюють ніякі блага в майбутньому житті; тим часом пияцтво, узявши його в свій полон, наче в якийсь темний і похмурий сховок і печеру, котра заповнена всяким брудом, постійно примушує його перебувати в темряві, як мертвих. Бо оскільки він проводить увесь час чи в обідах, чи в пиятиці, то хіба він не в темряві перебуває? Хіба він не мертвий?

І навіть уранці, коли він, мабуть, тверезий, він не буває повністю тверезим, почасти тому, що вечірнє вино ще не вичерпалося і не випарувалося в ньому, почасти і тому, що ним оволодіває сильне бажання майбутніх насолод, і що він завжди проводить ранок і полудень у бенкетах, а цілу ніч і навіть більшу частину ранку в глибокому сні. Скажи мені, чи можна такого зарахувати до живих? Хто спроможний описати ту жорстоку бурю, котра здіймається внаслідок пересичення і спрямовується як на душу, так і на тіло? Бо подібно до того, як суцільна густа хмара не дає засяяти променям сонця, так і пари, котрі точать вино і пересичення, подібно до якоїсь скелі, вдаряючи в мозок і утворюючи там густий туман, не дозволяють розумові отримати більше простору і ввергають п’яного у велику темряву.

Подумай, яка після цього здіймається буря в душі того, хто відчуває це? Яка тривога? Усередині неї приходять у замішання помисли, і вона сповнена великої скорботи. Якщо б можна було, висунувши душу назовні, поглянути на неї тілесними очима, тоді побачив би ти душу лакомою приниженою, зажуреною, засмученою і знемагаючою. Бо чим більше тіло насичується і гладшає, тим більше душа виснажується і стає немічною. Чим більше розпещується перше, тим глибше заривається в землю остання. І подібно до того, як у зіниці ока, коли з зовнішнього боку оточуючі її покриви бувають товстими, не може знайти відображення предмет, котрий підлягає зору, і його не можна побачити, тому що промінь не відбивається від товщини покриву і внаслідок чого часто виникає пітьма; так і тіло, коли воно постійно насичується, очевидно, вкривається зайвою повнотою.

Як же, скажеш, тіло мертве, коли воно їсть і п’є? Але це не є ознакою людського життя, бо і безсловесні їдять і п’ють. Якщо душа лежить, як мертва, то яку користь приносить їй їжа та пиття? Якщо вона постійно веде мову про наїдки, про поварів, про слуг за столом, про хлібників і ніколи не говорить про благочестя, то хіба вона не мертва?

Подивимося, втім, що таке людина. Філософи говорять: людина є твар розумна, смертна, обдарована розумом і знанням. Але ми не від них запозичимо визначення; а звідки? Зі Священного Писання. В якому саме місці Писання дає визначення людини? Послухай, що воно говорить: “Чоловік цей непорочний, справедливий і богобоязкий і віддалявся від зла” (Іов 1:2) Ось це людина. І знову інший говорить: “велика річ – людина і дорога – муж, що творить милостиню”. Однак тих, котрі не є такими, незважаючи на те, що вони наділені розумом і володіють безмежним знанням, Писання не вміє називати людьми, але називає їх псами, кіньми, єхиднами, зміями, лисами, вовками і всім, що лише є найзневажливішим серед звірів.

Якщо через це такою повинна бути людина, то очевидно – лакомий не є людиною. Бо яким чином може бути людиною той, хто не піклується ні про що подібне? Тому що неможливо поєднати разом лакомство і тверезість, – одна з цих властивостей знищується іншою. І філософи говорять те саме, – що товсте черево не породжує тонкого розуму. Крім того, Писання деколи називає людей бездушними: “Не вічно Духу Моєму бути зневаженим людьми [цими], тому що вони плоть” (Бут. 6:3). Правда, вони мали душу, тільки мертву; тому і названі плоттю. Як про доброчесних ми говоримо: весь – душа, весь – дух, хоча вони мають тіло, так і про порочних треба сказати протилежне. Тому і Павло каже: “Але ви не за плоттю живете…” (Рим. 8:9), оскільки вони не чинили справ плоті. Отже, лакомі не мають ні душі, ні духу. “Коли живете за плоттю, то помрете” (Рим. 8:13).

Послухайте – ви, котрі весь час проводите в бенкетах і в пияцтві і зневажаєте бідних, котрі мучаться і вмирають з голоду тоді, коли ви постійно вмираєте від насолод. Ви стаєте причиною двох смертей, – однієї, котра уражає тих нещасних, та іншої, котра вбиває вас самих, і притім і та, і інша є наслідком непомірності. Навпаки, якщо б ви своїм надлишком поповнили їхню вбогість, то ви врятували б два життя. Навіщо ти втомлюєш своє черево пересиченням, навіщо виснажуєш бідного убозтвом? Одне понад міру робиш гладким, а друге понад міру виснажуєш? Насичуй тіло, не вмертвляй його. Тому їжа і називається їжею, щоби ми живили тіло, а не занапащали його. Що, на твою думку, повинен зазнавати мозок, будучи невпинно затьмарюваний випаровуваннями? Ми робимо все це для того, що дивимося на нього, не як на вельмишановного царя, а як на якогось нечистого пса. Бог для того і розмістив якнайдалі травні органи, щоби через них ніщо не терпіло шкоди. Але ми протидіємо цьому і все розтліваємо непоміркованістю.

Справедливо тому сказав Апостол: “Коли живете за плоттю, то помрете”. Бо душа, віддана лакомству, не може нічого ні чути, ні говорити. Вона стає розніженою, млявою, боязкою, несвобідною, несміливою, сповненою лютістю, незнання, лестощів, несамовитістю, лінощів, – сповненою всіх пороків і чужою до протилежних їм чеснот. Внаслідок цього і говорить Апостол Тимофію: “І цьому повчай їх, щоб були непорочні” (1Тим. 5:7). Чи бачиш, що наказ цей прибирає вигляд закону? Він не полишає цього на волю кожного, а говорить: заповідай, щоб не пересичувались, тому що це є явний гріх; так що тому, хто провадить розкішне життя, не можна і зовсім недоречно бути причасником таїнств. Тому не шукатимемо тут спокою, щоби в майбутньому житті віднайти його. Не будемо тут віддаватися насолоді, щоби там засмакувати істинної насолоди, істинного задоволення, котре не спричиняє ніякого зла і містить у собі незліченні блага.

Зібрання повчань