Чому той, хто чинить жорстоко, називається лагідним

Писання говорить, що Мойсей вирізнявся лагідністю, “був чоловік найлагідніший з усіх людей на землі” (Чис. 12:3). Але дехто з єретиків, осуджуючи його поведінку і сказані слова, говорить: що кажеш ти? Невже лагідним був той, хто повстав на єгиптянина і вбив його, хто пролив стільки крові юдеїв і спричинив між ними стільки воєн, хто дозволив родичам убивати родичів, хто молитвою розверз землю, спровадив вогонь згори і одних потопив, інших спалив? Якщо така людина була лагідна, то яка ж гнівлива і жорстока?
Припини, не говори пустого. Я стверджую і не перестану стверджувати, що він був лагідний і навіть найлагідніший за всіх людей, і, якщо хочете, то не іншим чим-небудь, а тим самим, що сказано проти нього, намагатимусь довести його лагідність. До того ж можна було б сказати про те, що говорив він перед Богом про свою сестру, про молитву, яку підніс за народ, про всі ці апостольські і гідні неба вислови, про поблажливість, з якою він розмовляв з народом. Можна було б і про це сказати, і перерахувати багато іншого, але, якщо хочете, залишивши це, ми зі самих тих слів, котрі вище сказані ворогами, доведемо, що він був найлагіднішим чоловіком, – з того самого, на підставі чого деякі називають його трудним, жорстоким і гнівливим.
Яким же чином ми доведемо це? Якщо спочатку розпізнаємо і визначимо, що таке лагідність, і що жорстокість. Уражати ще не означає бути суворим, і щадити не означає бути лагідним; лагідний той, хто може зносити завдані йому самому кривди, але захищає несправедливо ображуваних і сильно повстає проти кривдників; навпаки, хто не такий, той безпечний, сонливий, аніскільки не кращий за мертвого, а не лагідний, не скромний. Не звертати уваги на кривджених, не співчувати несправедливо стражденним, не гніватися на кривдників, – це не чеснота, а порок, не лагідність, а безпечність. Таким чином це і доводить лагідність його, що він був настільки запальним, що відразу поривався, коли бачив інших кривдженими, не вміючи стримати обурення на захист справедливості; а коли сам терпів зло, то не мстив, не нападав, але завжди залишався мудрим.
Якщо б він був жорстокий та гнівливий, то, запалюючись і розгарячаючись так за інших, він не залишався б спокійним за себе самого, але тоді набагато більше віддавався б гніву. Ви знаєте, що нам набагато прикріше за нас самих, ніж за інших. А він, коли інші терпіли зло, відвертав кривду не менше за самих стражденних; а кривди, котрі завдавалися йому самому, переносив з великим терпінням, будучи вищим у тому та іншому випадку, виражаючи в першому свою ненависть до зла, а в другому – своє довготерпіння. І що, скажи мені, йому треба було робити? Знехтувати завдавану кривду і зло, котре заподіювали народові? Але це властиво було б не вождю народу, не великодушному і незлобивому, а бездіяльному і безпечному.
Ти не осуджуєш лікаря, котрий за допомогою відсікання зупиняє гниття, котре проникає у все тіло; чому ж називаєш найжорстокішою людиною ту, яка наважилася сильним ударом припинити хворобу, набагато небезпечнішу за гниття, котра поширювалася на весь народ? Це властиво нерозумному судді. Начальнику такої безлічі людей, вождю народу настільки жорстокого, брутального і неприборканого слід було на самому початку зупинити і перед дверима втримати зло, щоби воно не сягало далі. Але, скажеш, він зробив, що земля поглинула Датана й Авірона? Що кажеш ти? Невже треба було залишити поза увагою зневаження священства, порушення законів Божих, руйнування того, на чому тримається все, тобто священного сану, зробити недоступне доступним для всіх і через слабкість до цих людей дозволити всім бажаючим зневажати священну огорожу і звергнути все?
Але було б справою зовсім не лагідності, а нелюдяності і жорстокості, залишити поза увагою поширення такого зла і, пощадивши двісті чоловік, погубити стільки тисяч. Також, скажи мені, коли він звелів убивати родичів, що треба було йому робити, коли Бог гнівався, нечестя збільшувалося і нікого не було, хто міг би врятувати їх від гніву? Чи допустити, щоби удар небесний зійшов на всі коліна і віддав на цілковиту погибель увесь рід, залишивши поза увагою разом з покаранням і гріх, котрий ставав невиліковним; чи покаранням і вбиванням небагатьох людей знищити гріх, стримати гнів і прихилити Бога на милість до злочинців? Якщо таким чином будеш досліджувати справи праведника, то звідси особливо і побачиш, що він був вельми лагідний.