Ніщо так не приносить миру, як пізнання Бога і здобуття чесноти, котра винищує внутрішню боротьбу пристрастей і не попускає людині перебувати у війні зі самою собою. Справді, якщо хто не насолоджується таким миром, то хоча би ззовні оточував його глибокий мир, хоча би ніякий ворог не нападав на нього, він нещасніший за всіх у всьому всесвіті, на котрих нападають вороги.

Не так жорстоко дикі народи ведуть зазвичай війну, як непристойні помисли і порочні бажання, любов до багатства, жадання влади, прив’язаність до предметів житейських, котрі гніздяться в душі. І дійсно так; бо та війна – зовнішня, а ця боротьба – внутрішня. А що нещастя, які народжуються всередині, набагато гірші за нещастя, котрі стаються ззовні, і зазвичай завдають більшої шкоди, це можна бачити в усьому.

Стовбур дерева більше пошкоджують черви, котрі зароджуються всередині, ніж ті, які трапляються ззовні; і міста руйнують не стільки зовнішні вороги, скільки домашні: так само і душу зазвичай не стільки заражують нещастя, котрі нападають ззовні, скільки хвороби, котрі зароджуються всередині. Але хто, маючи страх Божий, цілковито припинить цю війну, приборкає пристрасті, задушить різних звірів – порочні помисли – і не дозволить їм ховатися всередині, той буде насолоджуватися найчистішим і найглибшим миром.

Цей мир Христос, прийшовши, дарував нам (Ін. 14:27); цього миру і Павло бажав віруючим, повторюючи в кожному посланні: “Благодать вам і мир від Бога Отця” (1Кор. 1:3; Гал. 1:3). Бо хто має цей мир, той не боїться не лише ворога і варвара, але й самого диявола, а підсміюється над усіма полчищами злих духів, буває добрішим за всіх людей, не обтяжується бідністю, не виснажується недугами і хворобами і не бентежиться ніякими іншими людськими нещастями, котрі раптово трапляються; тому що він має душу, здатну знести все це мужньо і досить легко, душу міцну і здорову.

Щоби вам переконатися, що це справедливо, подамо приклад. Нехай буде який-небудь заздрісник, і нехай ніхто не повстає проти нього; яка йому від цього користь? Він повстає сам проти себе, гострить на себе помисли, небезпечніші від усякого меча, роздражнюється всім видимим, мучиться при вигляді кожного зустрічного і не відчуває ні до кого доброї прихильності, але вважає всіх узагалі своїми ворогами. Яка ж йому користь від зовнішнього миру, коли він сам лютує і скаженіє, як спільний ворог людського роду, і ходить усюди, носячи всередині таку війну, безліч списів і мечів, і, бажаючи краще зазнати тисячі смертей, ніж бачити яких-небудь подібних до себе істот, котрі користуються доброю думкою і благополуччям? Також той, хто віддався пристрасті до багатства, носить у душі своїй незліченні війни, битви і сум’яття, перебуває в страху і неспокої і не може бути в доброму настрої ні на короткий час.

Але не таким є той, хто звільнився від пристрастей; навпаки, він перебуває в тихій пристані, насолоджується мудрістю і не зазнає жодної подібної неприємності. Для людини, котра не має цього миру, не відкрита навіть спільна для всіх пристань, але загороджена і вона – пристань сну і ночі. Бо пристрасті порушують відпочинок, дарований природою, і цілковито долають силу сну своїм найжорстокішим насиллям. Віддані заздрості, ненависті, зажерливості і розкраданню, носячи зі собою усюди війну і маючи всередині прихованих ворогів, куди б не пішли, ніде не можуть уникнути цієї боротьби; та хоча би залишалися вдома, хоча би лежали на постелі, наражаються на безліч стріл, замішання, сильнішого за всякі хвилі, терплять убивства, крики, стогони та інші нещастя, набагато жорстокіші за ті, котрі стаються на війні. Та не такий є праведник; він і, чуваючи, насолоджується спокоєм, а вночі з великим задоволенням приймає сон.

Зібрання повчань