Проповідь священика Сергія Ганьковського на свято Пасхи . . .

В ім’я Отця і Сина і Святого Духа

Христос воскрес!

Той, чиє Благовістя ми читали сьогодні, коли нічний морок пронизав перший промінь, що засяяв з Гробу, – апостол Любові Іоанн Богослов написав одного разу своїм духовним дітям дивні слова, повні надії і розради: «У любові немає страху, але довершена любов проганяє страх, бо страх має муку. Той, хто боїться, не довершений у любові» (1Ін. 4:18). Йому, наймолодшому з апостолів, під кінець довгого і нелегкого життя Бог дав пізнати те, що і нам, грішним, трохи відкривається в пасхальну ніч: Бог є Любов, Бог є Світло і «світло в темряві світить, і темрява не огорнула його» (Ін. 1:5).

Так, недовгий час, так, – за гріхами нашими – на короткий термін, та все ж до кожного з нас приходить це дивне почуття польоту, почуття тріумфуючої радості. Те саме почуття, яке змусило колись недорікуватих і тремтячих галилейських рибалок розчулюватися від жалості і любові до своїх гонителів, до тих, про кого в Діяннях апостольських написано, що, «слухаючи це, вони розлютилися в серцях своїх і скреготали на нього зубами» (Діян. 7:54). Саме це почуття примушувало учнів Христових розчулюватися і любити тих, хто їх ненавидів!

І нас сьогодні, так само, як колись їх, охоплює радісне почуття, що Бог – з нами! І ця проста думка не лякає, не жахає, не наповнює, як завжди, скорботними спогадами про нескінченні гріхи, що розділяють нашу неміч і Його Святиню. Бог з нами, але ми не тремтімо від жаху, а радіємо! Бог з нами, а ми, у повній відповідності із Словом Іоанна Златоуста, який через тисячоліття сьогодні буквально прокричав нам, своїм духовним чадам: «Ніхто нехай не плаче над прогрішеннями, бо прощення з гробу возсіяло!», – ми, легко погоджуючись з блаженним Константинопольським Святителем, радіємо і тріумфуємо, забувши про страх! І не засмучуємося, і не оплакуємо, не сумуємо і не тужимо, бо насправді «прощення з гробу возсіяло»! Бо воістину Христос воскрес!

Життя наше, повне образ і розчарувань, життя наше, яке філософ (В. С. Соловйов) безжально визначив як «постійну зміну важкої праці і гнітючої нудьги, з одного боку, і зникаючих ілюзій – з другого», – це життя казковим чином здається нам зараз осмисленим і радісним. А вічні супутники нашого скорботного буття, хвороби і нещастя, раптом уявляються такими дрібними і нікчемними і, вже в усякому разі, такими, що не вартують того, щоб навіть згадувати про них сьогодні. І усе тому, що воістину Христос воскрес!

Воскресіння Христове, Себастьяно Річчі

А страхи наші! Наші нескінченні і вимотуючі страхи хвороб, скорботи і бід, ті самі, про які апостол писав у посланні до Коринф’ян, що вони – скрізь: «у небезпеках на річках, у небезпеках від розбійників, у небезпеках від єдиноплемінників, у небезпеках від язичників, у небезпеках у місті, у небезпеках в пустелі, у небезпеках на морі, у небезпеках між лжебратами, в труді й у виснаженні, часто без сну, в голоді і спразі, часто в постах, на холоді і в наготі» (2Кор. 11:26,27). Хіба ми не могли б підписатися під кожним цим словом, та ще і свого додати не мало? Але сьогодні наші звичайні виснажливі страхи не владні над нами. Сьогодні, за словом Іоанна Златоуста, «нехай ніхто не боїться смерті, бо нас звільнила смерть Спасителя»! А якщо не страшна сама смерть, подолана і переможена Розіп’ятим, хто і що може налякати нас?

Як же боятися тепер, коли, як ні старайся, не помреш? Як же тремтіти від страху, передчуваючи сумні події, коли переможене найневблаганніше, найбільш богопротивне, що є на землі, – сама смерть?! Кого тепер боятися нам, чадам Христовим, коли воістину Христос воскрес?!

Ми з вами, ті, хто вірує у воскресіння Христове, мали б бути найщасливішими людьми на світі! Ми мали б стати тією самою закваскою радості, яка сколихнула б і ощасливила весь світ, наповнюючи його торжествуючими посмішками переможців. І не просто переможців іншого народу або іншої ідеології, а переможців смерті!

Ангели благовістили жінкам-мироносицям приголомшливу новину про воскреслого Христа. Перелякані жінки повідали цю дзвінку від радості істину апостолам. Колись слабкі і зовсім не книжкові галилейські рибалки понесли Благу Звістку про Воскресіння світом, дивуючи римських легіонерів, які побачили багато що за роки своєї служби, на очах в яких вони з посмішкою радощі сходили на хрест і благословляли своїх вбивць. Через незліченні покоління приголомшених радістю Воскресіння християн ця істина про воскреслого Христа дійшла і до нас.

І нам тепер залишилося постаратися зробити так, щоб це почуття щастя не залишило нас до кінця. Нам залишилося постаратися, щоб, коли ми підемо у Вічність, тут на Землі ця радість не присіклася, і нові покоління людей, які дізналися її від нас, казали один одному, сміючись і тріумфуючи: «Христос Воскрес!» Амінь.

Автор: священик Сергій Ганьковський

Усе по темі: Пасха