Земля і люди
Про наше місце в цьому світі і нашу відповідальність про нього роздумує публіцист Михайло Неволін . . .
Біблія починається з розповіді про створення світу в усій повноті. Бог створив ліси і річки, поля і гори, моря і пустелі, населив їх різними істотами. Після цього Він дав високу оцінку створеному світу.
Відразу ж після створення людини ми читаємо про веління, дане їй: «І сказав Бог: створімо людину за образом Нашим [і] за подобою Нашою, і нехай володарює вона над рибами морськими, і над птахами небесними, [і над звірами,] і над худобою, і над усією землею, і над усіма плазунами, що повзають по землі» (Бут. 1:26).
Читаючи перші сторінки Біблії, важко не помітити людиноцентричний характер створеного світу. Наприкінці першого розділу Книги Буття Бог уперше звертається до людини і говорить про те, що усе приготовано для неї. На землі є досить їжі і людині слід управляти ресурсами, створеними для її блага.
Після гріхопадіння і потопу Бог знову благословляє Своє творіння і укладає завіт зі всякою живою душею, який іноді називають «завітом веселки» (Бут. 9).
Планета і усі істоти, що її населяють, створені для людини. Такий прекрасний, різноманітний і чудовий світ відданий нам в управління, залишаючись Божим: «Господня земля і все, що наповнює її» (Пс.23:1).
Довірче управління
Можливо, декого лякає слово «володарювання», яке часто згадується в перших розділах Біблії. Це слово занадто дискредитоване, і нам на пам’ять відразу ж приходять всякі сумнівні проекти з повороту річок і т. п. Насправді тут мається на увазі абсолютно інше. От як Корнелій Плантінга-молодший пояснює це:
«У Царстві Божому, про яке сповіщав Ісус, володарювання ніколи не означає «управляти згори»; швидше йдеться про те, щоб «управляти знизу», шляхом турботи і підтримки. У Царстві Божому володарювати означає піклуватися про благополуччя інших. Володарювати означає діяти як посередник творіння. Це означає, що людина, яка є управителем Божого творіння, ніколи не стане мародерствувати; навпаки, вона надасть творінню можливість бути самим собою. Людина шануватиме творіння, піклуватиметься про нього, догоджатиме йому. Його мета – жити в природному взаємозв’язку з творінням. Людина, яка сумлінно займається тваринництвом, лісовим господарством і охороною водних ресурсів, проявляє повагу до Бога, шануючи те, що Бог створив.
У давнину люди прекрасно розуміли свою залежність від багатьох зовнішніх факторів. Так, благополуччя, а то і життя, залежали від кількості опадів. Посушливі роки створювали не просто дискомфорт, а фактично ставили під загрозу і саме життя. Сучасний житель мегаполісу іноді відчуває себе абсолютно ізольованим від природи. Температуру в будинку можна відрегулювати за своїм смаком, прісна вода завжди до наших послуг. Як впливає клімат, погода або чистота довкілля на наявність або відсутність фруктів, овочів, м’яса і риби в найближчому супермаркеті – теж не завжди зрозуміло.
У світі
Зворотна залежність, тобто вплив людини на довкілля, навпаки, вимальовується з кожним роком усе більш чітко. Світ, якщо можна так сказати, стає все бруднішим. Там, де декілька десятків років назад були хороші рибні озера, риба потихеньку стала зникати. Пізнаючи світ, освоюючи його, ми, з одного боку, все більше розуміємо уразливість довкілля, а з другого – збільшуємо негативний вплив на нього. Усі екологічні проблеми, які ми маємо сьогодні, це результат нашого недбайливого управління.
Усвідомлюючи міру небезпеки, яку людство може нанести природі, а кінець кінцем і собі, у XІX столітті з’являються різні «зелені» рухи. У 1892 році в США засновано товариство Sіerra Club.
У XX столітті людство навчилося використовувати ядерну енергію, що виявилося пов’язаним з цілою низкою нових потенційних небезпек. На початку сімдесятих років у районі Аляски (США) готувалися провести черговий випробувальний ядерний вибух. Канадські квакери Джим Бойлен і Ірвінг Стоув, будучи в той час членами Sіerra Club, прийняли рішення організувати морський похід до місця передбачуваного вибуху, щоб привернути до цих небезпечних випробувань громадську думку. Організація Sіerra Club, будучи налаштована менш радикально, відмовилася підтримати цю акцію. Проте, це не зупинило їх, і вони прийняли рішення створити нову організацію – Грінпіс.
У другій половині XX століття про забруднення ґрунту, проблеми з прісною водою і озоновим шаром заговорили вже у всьому світі. Конгреси, симпозіуми, конференції, присвячені охороні довкілля і проблемам екології, стали привертати все більше і більше уваги.
А що в нас?
Треба визнати, що в цілому в нашому суспільстві уваги проблемам екології приділяється явно недостатньо. Часто розмови про необхідність охорони довкілля викликають лише поблажливу усмішку. Ті, хто старший, згадують добровільно-примусові членські внески в Товариство охорони природи, які практикувалися раніше. Ті, хто молодший, вважають, що це проблема тільки дуже процвітаючих країн, а нам доки не до цього.
У готелях Європи сьогодні ви можете побачити інформацію про необхідність берегти природні ресурси. Жителі багатьох міст беруть активну участь у різних акціях з охорони довкілля, відмовляючись від користування електрикою в певні дні або пересідаючи на велосипеди. У європейських країнах вже давно сміття прийнято сортувати, що суттєво сприяє покращенню екологічної ситуації.
На жаль, дивлячись на купи сміття на вулицях наших міст, у навколишніх лісах і парках, насилу віриться, що практика уважного ставлення, у тому числі і до власного сміття, яке потрібно відсортовувати в різні контейнери, зможе в нас скоро прижитися.
У церкві також іноді можна зустріти неоднозначне ставлення до цього питання, оскільки деякі вірні вважають, що християнам не слід витрачати сили і час на порятунок природи, що гине. Хтось і зовсім вважає, що подібні турботи тільки відволікають і церкву і вірних від того, чим дійсно слід займатися.
Любов до Бога проявляється і в ставленні до того, що Він подарував нам. Любов до людей (зокрема до тих, хто житиме після нас) означає і те, чи зуміємо ми подарувати їм радість спілкування з природою, почути спів птахів у найближчому лісі або насолодитися риболовлею в річці, що протікає неподалік.