Бог, коли побачить когось вдячним за попереднє, посилає йому ще більші дари. Тож намагатимемося і ми віддавати Господу посильну подяку за блага, нам даровані від Нього, щоби нам удостоїтися ще й більших; і ніколи не забуватимемо виявлених нам благодіянь Божих, але завжди триматимемо їх в умі нашому, щоби пам’ять про них спонукала нас до постійної вдячності, хоча вони такі численні, що розум наш не спроможний і перерахувати Божі щедроти для нас.

Справді, хто може та й уявити собі все, що вже нам даровано, що обіцяно, що надається щодня? Він привів нас із небуття в буття, дарував нам і тіло, і душу, створив нас розумними, дав нам це повітря для дихання, створив усю твар для роду людського і захотів від початку, щоби людина насолоджувалася перебуванням у раю, провадила життя без печалі і без усякої праці і, будучи в тілі, ні в чому не поступалася Ангелам і безплотним Силам, але була вища за потреби тілесні. Потім, коли людина через безпечність була спіймана лестощами диявола за допомогою змія, і тоді Він не перестав благодіяти злочинному грішникові, але в самих покараннях показав надмір Свого людинолюбства і виявив йому різноманітні і численні благодіяння.

Нарешті, коли після примноження в подальшому часі роду людського і збочуванні його до нечестя, Бог побачив, що рани невиліковні, то винищив тих, хто творив зло, через потоп, наче якусь шкідливу закваску, залишивши праведника Ноя для того, щоби він став коренем і початком роду людського. І дивися ж, яке виявляє йому благовоління. Від цього праведника і від синів його Він благоволив розмножити рід людський до такого великого числа, поступово вибирав праведників, тобто патріархів, і поставив їх для інших людей учителями, котрі могли всіх напоумлювати своїми чеснотами, і, подібно до лікарів, лікувати хворих. Він веде їх то до Палестини, то до Єгипту, вправляючи цим і терпіння рабів Своїх, і, водночас, виразніше відкриваючи власну силу; і постійно потім продовжував турбуватися про спасіння людей, посилаючи Пророків і через них здійснюючи знамення і чудеса.

Коротко кажучи, як морських хвиль ми ніколи не можемо перелічити, хоча би тисячу разів бралися за це, так не можемо перелічити і різноманітних благодіянь Божих, котрі Він явив роду нашому. Нарешті, коли Бог побачив, що і після такої турботи єство людське має ще потребу у великому і несказанному людинолюбстві, і що ніскільки не допомагають ні патріархи, ні пророки, ні інші чудесні дива, ні покарання і повчання, так часто повторювані, ні ті полони, котрі безупинно надходили один за одним; тоді, ніби зглянувшися над нашим родом, послав до нас лікаря душ і тіл, піднявши, так би мовити, з отчих надр Єдинородного Сина Свого, Котрий благоволив прийняти образ раба і народитися від Діви, жити разом з нами і зазнати всі наші немочі, щоби наше єство, лежаче вдолі від безлічі гріхів, піднести з землі на небо. Саме цьому дивуючись і показуючи надмірність любові Божої до роду людського, син грому вигукував: “Бо так полюбив Бог світ” (Ін. 3:16).

Дивися, яке здивування передається в цьому вислові! Словом “так” вказує на важливість того, про що хоче він сказати; ось чому він почав так. Скажи ж нам, блаженний Іоанне, як “так”? Вкажи нам міру, покажи велич, відкрий перевагу. “Бо так полюбив Бог світ, що віддав і Сина Свого Єдинородного, щоб усякий, хто вірує в Нього, не загинув, а мав життя вічне”. Бачиш, причина пришестя Сина Божого та, щоби люди, котрим загрожувала загибель, отримали спасіння через віру в Нього? Хто може обійняти думкою велике, дивне і незбагненне для розуму благовоління, котре Бог явив нашому єству в дарі хрещення, дарувавши нам відпущення всіх наших гріхів? Та що й казати? Ні думка, ні слово не спроможні перелічити інших благодіянь.

Бо, скільки би я не сказав, решта все ще буде така, що своєю надмірністю перевищить те, що вже сказано. Так, хто може осягнути розумом той шлях покаяння, котрий Бог через несказанне Своє людинолюбство відкрив роду нашому, і, після дару хрещення, ті чудесні заповіді, за допомогою котрих ми, якщо захочемо, можемо здобути Його благовоління? Бачиш, улюблений, бездну благодіянь? Бачиш, скільки ми їх перерахували і, однак, не могли переповісти і малої частини їх? Бо як може людський язик виразити словом те, що зроблено для нас Богом? І, проте, які незліченні і великі ці благодіяння. Ще значно більші і незбагненніші ті блага, котрі Він обіцяв після тутешнього життя, у майбутньому віці, тим, хто йде шляхом чеснот.

Блаженний Павло, бажаючи в небагатьох словах показати нам надмірну їхню велич, говорить: “Не бачило око‚ i вухо не чуло, i на серце людини не приходило те, що Бог приготував тим, хто любить Його” (1Кор. 2:9). Бачиш надмір дарів? Бачиш, що Його благодіяння перевищують усяке поняття людське? Отже, якщо ми захочемо роздумувати про них і віддавати за спроможністю нашою подяку Богові, то можемо і здобути ще більше Його благовоління, і збудити в собі сильнішу схильність до чеснот. Справді, пам’ятання про благодіяння сильно збуджує до подвигів чеснот і налаштовує людину зневажати все теперішнє, приставати до такого великого Благодійника і щодня виявляти живу любов до Нього.

Зібрання повчань