Нині всі ми маємо одне ім’я, ім’я християн, синів і друзів Божих, тіла Христового. Таке найменування більш за все може збуджувати в нас посилену ревність до поступу в чеснотах. Тож не робитимемо нічого недостойного цього почесного найменування, помишляючи про висоту достоїнства, згідно з котрим ми називаємося Христовими. Будемо тримати це в думці, будемо поважати це велике ім’я.

Якщо декотрі, носячи ім’я якогось знаменитого полководця чи іншої якоїсь славетної людини, високо думають про себе, чуючи, що їх називають ім’ям такого-то чи такого-то, вважають це ім’я великим для себе достоїнством і всіляко піклуються про те, щоби своїм недбальством не знеславити того, з ким вони тезоімениті, то ми, котрі називаємося не іменем полководця, не якогось начальника земного, не Ангела, не Архангела і не Серафима, а самого Царя їхнього, чи не повинні класти і саму душу, аби лише не образити Того, Хто удостоїв нас такої шани?

Чи не відомо вам, якою шаною користуються чини царських щитоносців і списоносців, які оточують царя? Так і ми, які удостоєні бути поблизу самого Царя і навіть набагато ближче до Нього, ніж згадувані нами – до свого царя, ближче настільки, наскільки близько тіло до голови, у всьому повинні чинити не інакше, як наслідуючи Христа. А що говорить Христос? – “Лисиці мають нори, і птахи небесні – гнізда; а Син Людський не має, де й голови прихилити” (Лк. 9:58). Якщо б ми стали вимагати цього від вас, то це, можливо, багатьом здалося б справою важкою і обтяжливою. Отож, заради вашої немочі, я залишаю цю строгість, а вимагаю тільки, щоби ви не мали пристрасті до багатства, і як, заради немочі багатьох, я не вимагаю від вас такої високої чесноти, так переконую вас, і тим більше, ухилятися від пороків.

Я не осуджую тих, котрі мають будинки, поля, гроші, слуг, а лише хочу, щоби вони володіли усім цим обачно і належним чином. Яким належним чином? – Як належить панам, а не рабам; тобто володіти багатством, а не так, щоби воно володіло нами, користуватися ним, а не зловживати. Гроші для того й існують, щоби ми витрачали їх на необхідні потреби, а не зберігали їх: це властиво рабу, а то – панові. Стерегти – справа раба, а витрачати – справа пана, котрий має на це повну владу. Ти не для того отримуєш гроші, щоби закопувати їх у землю, а щоби ділитися з іншими. Якщо би Бог хотів, щоб вони були збережені, то не давав би їх людям, а залишив би їх назавжди лежати в землі. Але через те, що Він хоче, щоби вони були витрачувані, то й дозволив нам мати їх – для того, щоб ділитися один з одним.

Якщо ж ми утримуємо їх у себе, то ми вже – не володарі їхні. А якщо ти для того утримуєш їх, щоби примножити, то для цього найкращий спосіб – розсипати їх і скрізь роздавати. Та й не може бути прибутку без видатку чи багатства – без витрат. Це можна бачити в справах житейських. Так робить купець, так робить землероб: один витрачає насіння, другий – гроші. Один плаває по морю, витрачаючи свої гроші, другий цілий рік трудиться, кидаючи насіння і працюючи. Проте тут не треба нічого такого: не треба ані корабель готувати, ані волів запрягати й орати землю, ані турбуватися про погодні зміни, ані боятися граду. Немає тут ні хвиль, ні скель.

Це плавання, це сіяння вимагає лише одного – кидати те, що в тебе є; а все інше здійснює той Землероб, про котрого Христос сказав: “Отець Мій – виноградар” (Ін. 15:1). Отже, чи не безрозсудно віддаватися лінощам і недбальству там, де можна отримати все без трудів, а показувати всю діяльність там, де багато труду, турбот і поту, і після всього цього – ще не вірна надія? Не будемо, благаю вас, такими нерозумними в справі власного спасіння, але, залишивши справи найтяжчі, поспішімо до справ більш легких і корисних, щоби удостоїтися і майбутніх благ.

Зібрання повчань