Ніхто не кажи мені, що нам не треба займати дітей слуханням Слова Божого. Не тільки цим треба займатися, але про це одне і слід би вам піклуватися. Однак, заради немочі вашої, я вже не кажу цього; я і не відволікаю дітей від сторонніх занять, так само, як і вас не відволікаю від громадських справ. Я вважаю тільки справедливим, щоби зі семи днів один був присвячений спільному нашому Господу. Бо як це невідповідно – рабам своїм наказувати, щоби вони весь час служили нам, а нам самим не приділяти хоч трохи часу для Господа, і притім тоді, як наше служіння не приносить Йому нічого, бо Бог нічого не потребує, і тільки нам же самим обертається на користь.

Коли ви водите дітей на вистави, то не знаходите перешкод для цього ні в науках, ні в чомусь іншому. А коли треба зібрати і отримати якусь духовну користь, ви цю справу називаєте неробством. Як же ви не гнівите Бога, коли у всьому іншому вправляете своїх дітей і на це знаходите час, а займати їх справою Божою вважаєте важким і несвоєчасним для дітей? Ні, не так, браття! Саме цей вік здебільшого і потребує таких уроків. Вік ніжний, він швидко засвоює для себе те, що йому кажуть; і, як печатка на воску, у душі дітей закарбовується те, що вони чують. А тим часом і життя їхнє тоді вже починає схилятися чи до пороку, чи до чеснот.

Тому, якщо на самому початку, і, так би мовити, напередодні відвернути їх від пороку і скерувати на кращий шлях, то в майбутньому це вже перетвориться для них у навик і ніби в природу, і вони вже не так зручно через свою сваволю будуть хилитися до гіршого, бо навик буде привертати їх до справ добрих. Тоді й для нас вони будуть високоповажнішими за старців, і для громадських справ будуть кориснішими, виявляючи в юності властивості старців. Бо неможливо, як я і раніше говорив, щоби ті, хто насолоджується слуханням Божественного Писання і хто дослухається до таких напучень, відходили звідси, не отримавши якогось істинного, великого блага, чи буде учасником у цій трапезі чоловік, чи жінка, чи юнак.

Якщо ми, привчаючи звірів до наших слів, таким чином приборкуємо їх, то чи не набагато більше через це духовне повчання ми можемо виправляти людей, коли там і тут є велика відмінність і між ліками, і між тими, кого лікують? Бо і грубощі в нас не такі, як у звірів: у них вони залежать від природи, а в нас від сваволі; та й сила слів не однакова: там вона походить од людської думки, а тут – від сили і благодаті Духа. Отож, хто зневірюється в самому собі, той нехай подумає про приборканих звірів, і він ніколи не порине у відчай. Нехай завжди приходить він до цієї лічниці; нехай постійно слухає закони Духа і, повертаючись додому, почуте занотовує у своєму умі. Таким чином він буде в добрій надії і в безпеці, на самому досвіді відчуваючи успіх. І диявол, як скоро побачить, що в душі людини написаний закон Божий, і серце зробилося скрижалями цього закону, вже не буде більше підступати.

Бо де будуть царські письмена, не на стовпі мідному начертані, але в боголюбивому серці Духом Святим закарбовані і благодаттю виблискуючі, туди він не зможе навіть і заглянути, а далеко відбіжить. Для нього і для помислів від нього укладених ніщо настільки не страшне, як думка, зайнята предметами божественними, душа, постійно прилегла до цього джерела. Саме таку душу не може ні засмутити щось у теперішності, хоча би було щось і неприємне, ні зробити гордим і пихатим – щось добре; але, серед бур і хвилювань, вона буде насолоджуватися тишею. Та й не від природи речей походить наше збентеження, а від немочі нашого духу.

Якщо б ми наражалися на це страждання внаслідок обставин, то всі люди змушені були б зазнавати його. Бо всі ми пливемо одним і тим самим морем, на котрому неможливо оминути хвиль і бур. Якщо ж є люди, котрі залишаються поза бурею і хвилями моря, то, очевидно, що бурю спричинюють не обставини, а стан нашого духу. Отже, якщо ми налаштуємо душу так, щоби вона все легко переносила, то не буде для нас ні бурі, ні потоплення, а буде завжди сприятлива тиша.

Зібрання повчань