Апостол говорить: “Всім нам належить стати перед судом Христовим” (2 Кор. 5:10) і віддати звіт. Якщо ти багатий, то віддаси звіт: на блудниць витратив ти гроші чи на бідних, на дармоїдів і облесників, чи на потребуючих, на розпутство, чи на людинолюбство, на задоволення, ласощі і пияцтво, чи на допомогу нещасним? І не в одній лише траті вимагатимуть у тебе звіту, але й у придбанні майна: чи праведними трудами зібрав ти його, чи крадіжкою та хабарництвом; чи отримав батьківський спадок, чи, розоривши оселі сиріт і розікравши майно вдовиць?

Як ми у своїх слуг вимагаємо звіту не лише у видатку грошей, але й у прибутку, допитуючись, звідки і від кого, і як, і скільки отримали вони грошей; так і Бог вимагає від нас звіту не лише у вживанні, але й у придбанні. І не багатій лише, але й бідний дасть звіт – у бідності: чи благодушно і з вдячністю витерпів бідність, чи не засмутився, не подосадував, чи не поремствував на Божий Промисел, бачачи іншого в розкоші й утіхах, а себе в бідності? Як у багатія вимагатимуть звіту в милостині, так у бідного – у терпінні, або радше не в терпінні лише, але й у самій милостині: свідок – удовиця, котра поклала дві лепти і цим малим внеском перевершила тих, котрі поклали побагато.

І не багаті лише та бідні, але й начальники, і судді катовані будуть із великою суворістю: чи не перекрутили вони правду, чи не виносили вироку над підсудними через упередженість чи через ненависть; чи не винесли, поступившись облесливості, несправедливого рішення або через злопам’ятство, чи не заподіяли зла безневинним? Та й не громадські лише начальники, але й настоятелі Церкви дадуть звіт у своєму начальстві; і особливо ці зазнають більш суворих і тяжких покарань. Бо той, кому довірено служіння слова, дасть там суворий звіт, чи не випустив через лінивство чи через зловтіху чогось такого, що би сказати треба було, і чи довів на ділі, що з’ясував він усе і не приховав нічого корисного.

Знову ж, той, хто отримав єпископство, на скільки вищу піднявся він ступінь, настільки ж суворіший дасть і звіт, не лише в навчанні й заступництві за бідних, але й у випробуванні рукоположуваних і в безлічі інших справ. На це вказуючи, Павло писав до Тимофія: “Рук ні на кого не покладай поспішно і не ставай учасником чужих гріхів“ (1Тим. 5:22). Та не в самих лише справах, але й у словах дамо звіт. І ми, довіривши слугам своїм гроші, вимагаємо в них звіту в усьому: так і Бог, довіривши нам слово, спитає за його вживання.

Так ми зазнаємо мук і суворий дамо звіт у тому, чи не безглуздо і не даремно витрачали слова; бо не стільки шкідливою є марна трата грошей, скільки безглузде і даремне вживання слів. Марна трата грошей завдає деколи шкоду маєткові, а слово, вимовлене без міркування, розоряє цілі оселі, занапащає і руйнує душі. Шкоду маєткові можна знову виправити, а слово, якщо один раз вилетіло, повернути назад неможливо. А що ми дамо звіт у словах, послухай, що говорить Христос: “Кажу ж вам, що за всяке пусте слово, яке скажуть люди, вони дадуть відповідь у день судний: бо за словами своїми будеш виправданий і за словами своїми будеш осуджений” (Мф. 12:36-37). І не лише в своїх словах дамо звіт, але й у слуханні від інших, напр., чи не прислухався ти до хибного звинувачення ближнього; бо сказано: “Не прислухайся до пустих чуток” (Вих. 23:1).

Якщо ж ті, котрі приймають “пусту чутку” не отримують вибачення, то яке виправдання матимуть ті, котрі обмовляють і лихословлять? І що кажу про слова і про чутки, якщо ми підлягаємо покаранню навіть за помисли? Про це свідчить Павло: “Тому не судіть нічого передчасно, аж доки не прийде Господь, Який освітить таємне у темряві і виявить сердечні наміри” (1Кор. 4:5). І Давид каже: “І гнів людський обернеться на славу Твою” (Пс. 75:11). Що означає: “і гнів людини тебе славить”? Тобто чи не підступно і зловмисно говорив ти з братом, чи не хвалив його вустами і язиком, а в серці побажав зла і позаздрив йому. На це саме вказуючи, тобто, що ми зазнаємо суду не за самі справи, але й за помисли, Христос сказав: “…всякий, хто погляне на жінку, жадаючи її, вже вчинив перелюб з нею в серці своєму” (Мф. 5:28).

Хоча гріх не став ще справою, а залишається поки в серці, але й при цьому не може залишитися без провини той, хто дивиться на красу жіночу для того, щоби розпалити похіть розпусну. Отже, поміркуй, яке тоді буде судилище, пригадай собі всі гріхи твої. Хоча сам ти і забудеш твої злочини, але Бог ніколи не забуде і покаже всі гріхи перед очима нашими, якщо лише ми не попередимо загладити їх тепер покаянням і сповіддю, і тим, що ніколи не будемо пам’ятати ближньому зло.

Зібрання повчань