Христос заповідав не те, щоби не мати ворогів, – це не в нашій владі, – але не ненавидіти їх; у цьому ми владні, а в тому – ні. Бути зненавидженими несправедливо – залежить не від нашої волі, а від тих, хто ненавидить. Так злі люди зазвичай ненавидять добрих без причини і даремно. Так і Христа ненавиділи несправедливо, як Він Сам говорить: “Зненавиділи Мене даремно” (Ін. 15:25). І Апостоли мали ворогів – лжеапостолів, і Пророки – лжепророків. Не про те слід турбуватися, щоби не мати ворогів, але щоби не мати їх справедливо або з власної волі, щоби нам, хоча би нас тисячократно ненавиділи, самим не ненавидіти і не відвертатися від інших; бо в цьому й полягає ворожнеча – у ненависті й відвертанні.

Коли я буваю ненавиджений, а сам не ненавиджу, тоді інший має мене за ворога, а не я його. Бо якщо я молюся за нього, якщо бажаю благодіяти йому, то як я можу вважати його ворогом? Тому і Павло каже: “Якщо можливо i залежить від вас, перебувайте в мирі з усіма людьми” (Рим. 12:18). Отож будемо виконувати належне з нашого боку, і тим самим заслужимо достатню похвалу. Що ж потрібно з нашого боку? Тебе такий-то ненавидить і ображає? Ти люби його і благодій йому. Тебе він безчестить і ганьбить? Ти благословляй і хвали його. Але він і після цього не припиняє ворожнечі своєї? У такому разі він надає тобі велику нагороду. Бо злі люди, чим наполегливіше продовжують ворожнечу, незважаючи на нашу прихильність до них, тим славніші нагороди готують нам і тим слабшими роблять самих себе. Хто ненавидить і не припиняє ворожнечі, той мучиться, виснажується, провадить життя в постійній війні; а хто вище за ці стріли, той стоїть далеко від хвилювань, надає собі, а не ворогу, величезну користь і, намагаючись примиритися з ним і не ворогувати, рятує себе від війни й сварки.

Отже, уникатимемо ворожнечі з іншими й вирвемо корінь її – пиху й сріблолюбство. Бо всяка ворожнеча походить або від пристрасті до грошей, або від пихи. Якщо ж будемо вище цих пристрастей, то будемо вище й ворожнечі. Чи образив хтось тебе, – терпи мужньо; не тебе він образив, а себе самого. Чи вдарив хтось тебе, – не простягай на нього десниці своєї; він у той же час ударив себе самого, уразивши тебе рукою, а себе гнівом і здобувши собі недобру думку від усіх. Якщо ж це здається тобі трудним, то уяви, що хтось у нестямі роздер твій одяг, і скажи: хто зазнав зло, – чи ти, котрий зазнав це, чи він, який учинив це? Очевидно він. Хоча в тебе роздертий одяг, але той, хто скоїв це, зазнав більше зло ніж той, хто наразився на це, бо в кого роздерте серце – що й учиняє гнів – той чи не набагато більшої зазнав шкоди ніж ти, котрий не звідав нічого такого?

Не кажи, що одяг твій роздертий; він ще раніше роздер своє власне серце. Як хвороба, жовтуха не може виявитися, якщо жовч не розіллється і не виступить зі своїх меж, так і гнів не стане непомірним, якщо не розідреться серце. І як ти, бачачи того, хто страждає на жовтуху, хоча би він заподіяв тобі тисячі зол, не побажаєш узяти на себе хворобу його, так учиняй і з гнівом. Не змагайся, не наслідуй злобу, але шкодуй того, хто не приборкує в собі цього звіра й раніше за всіх шкодить і занапащає самого себе. А що дійсно такі люди шкодять самим собі, це можна чути від багатьох, котрі, намагаючись припинити ворожнечу, переконують ворогуючих так: пощади самого себе, ти шкодиш самому собі.

Така є злоба: вона шкодить тільки тому, хто живить її, й спотворює все. Отже, бажаючи помститися іншим, не позбавлятимемо самі себе тихої пристані. Якщо б хтось, зазнаючи корабельної аварії й потопаючи, став ганьбити тебе, що стоїш на землі, то, звичайно, ти не образився б і не зійшов би з землі, щоби потонути разом з ним. Так міркуй і тут: хто ображає й ганьбить тебе, той зазнає корабельної аварії або бурі й потопає, потрапивши у вир гніву; а ти, терплячи це мужньо, залишаєшся спокійним у пристані, на березі. Якщо ж ти захопишся наслідувати його, то потопиш не його, а себе самого.

Зібрання повчань