Як ви вважаєте, засмучуюсь я, пригадуючи, що у свята безліч зібраних уподібнюється просторим водам моря, а зараз не зібралася й мала частина з тієї безлічі. Де ж тепер ті, котрі тіснили нас у свята? Я чую, як многі посилаються на жару й кажуть: тепер сильна духота, нестерпна спека, ми не можемо терпіти утруднень і тісноти в натовпі, обливаючись потом і знемагаючи від жари й тісноти. Мені соромно за таких людей, повірте; це – відмовки жінок, або радше, відмовки недостатні для виправдання і їх, у котрих тіла ніжніші й природа слабша.

Чи не безрозсудне таке виправдання, тимчасом як святі, знаходячись у печі, у вогні, у рові, серед звірів, у баговинні, у в’язниці, у колодці, у ранах, під вартою й серед нестерпних бід, ніколи не посилаючись ні на що подібне, але з великою готовністю й палкою ревністю постійно перебували в молитвах і священних піснепівах, ми, не зазнавши ані малої, ані великої з перелічених бід, через жару, малу теплоту й піт нехтуємо власним спасінням і, залишивши тутешні зібрання, блукаємо поза, розбещуючись на зібраннях, які не мають нічого здорового.

Така роса божественних висловів, і ти посилаєшся на жару? “Вода, яку дам йому Я, – каже Христос, – стане в ньому джерелом води, що тече в життя вічне” (Ін. 4:14); і ще: “Хто вірує в Мене, у того, як сказано в Писанні, з утроби його потечуть ріки води живої” (Ін. 7:38). Ти, маючи джерела й ріки духовні, скажи мені, боїшся жару чуттєвого? А на торжищі, де такий гамір, тіснота й велика спека, скажи мені, чому ти не скаржишся на духоту й жару? Ці відмовки походять від безпечності, від душі недбайливої й позбавленої пломеню Духа. Невже ти не соромишся юдеїв, які з такою точністю дотримуються суботи й зі самого вечора припиняють усякі роботи? Тільки-но вони побачать у п’ятницю, що сонце схиляється до заходу, то припиняють договори й закінчують торгівлю; і якщо хто, купивши щось у них проти вечора, прийде увечері й принесе плату, то вони не дозволяють собі прийняти її й отримати срібло.

Але що я кажу про плату за продане й про договори? Якщо б довелося отримати скарб, то вони швидше зважилися б утратити прибуток, ніж порушити закон. Так юдеї дотримуються закону, й до того ж безчесно, і з такою точністю дотримуються вони установлення, яке не приносить їм ніякої користі, але ще шкодить; а ти, котрий вищий за тінь, удостоївся бачити Сонце Правди, прагнеш до небесного життя, прийняв істину, не виявляєш ревності навіть однакової з тими, котрі безчасно запопадливі до недоброї справи, але, будучи прикликуваний сюди на малу частину дня, не хочеш використати й цього часу на слухання божественних висловлювань? Яке ж, скажи мені, можеш ти отримати прощення? Яке можеш сказати ґрунтовне й справедливе виправдання?

Неможливо, неможливо такому безпечному й недбайливому отримати коли-небудь прощення, хоча би він тисячократно посилався на потреби житейських справ. Хіба ти не знаєш, що коли ти, прийшовши помолитися Богу, візьмеш участь у тутешньому зібранні, то справи, які тебе очікують, будуть набагато успішніші? Ти маєш житейські клопоти. Задля них і приходь сюди, щоби, придбавши благовоління Боже перебуванням тут, ти вийшов з безпечністю, щоби тобі мати Бога помічником, щоби тобі стати непереможним для бісів за допомогою вишньої Десниці. Якщо ти скористаєшся молитвами Отців, візьмеш участь у спільній молитві, вислухаєш Божественні висловлювання, здобудеш допомогу Божу і таким чином вийдеш звідси захищений цією зброєю, то й сам диявол не насмілиться подивитися на тебе, не лише злі люди, котрі намагаються лихословити й обмовляти.

Якщо ж ти вийдеш із дому на торжище без цієї зброї, то легко будеш схоплюваний усіма ворогами. Через те багато що і в громадських, і в приватних справах йде в нас не за нашим бажанням, що ми не про духовне насамперед турбуємося, а потім про житейське, але порушили порядок. Через це і правильний хід справ порушився, й усе в нас сповнилося великим замішанням. Неможливо з іншого зібрання чи громади виходити з такою користю, яку дає перебування тут, чи покажеш на судилище, чи на місце нарад, чи на самий царський палац. Не керування народами й містами, не розпоряджання військами викладаємо ми тим, хто приходить сюди, але іншу владу, важливішу за саме царювання; або, радше, не ми викладаємо, але благодать Духа.

Яка ж це влада, важливіша за царювання, котру отримують ті, хто приходить сюди? Тут вони навчаються панувати над ганебними пристрастями, царювати над порочною похіттю, стримувати гнів, придушувати заздрість, поневолювати марнославство. Не стільки важливий цар, який сидить на царському престолі й оповитий діадемою, скільки людина, котра піднесла в собі самій здоровий глузд на престол влади над рабськими пристрастями і оповила свою голову пануванням над ними, наче якоюсь блискучою діадемою. Яка користь, скажи мені, у багряниці, у золотій одежі й вінці з дорогим камінням, коли душа полонена пристрастями? Яка користь від зовнішньої свободи, якщо панівна спроможність у нас (розум) раболіпствує ганебним і жалюгідним чином?

Як тоді, коли гарячка ховається в глибині й обпалює усі нутрощі, немає ніякої користі від того, що поверхня тіла не зазнає нічого подібного, так і тоді, коли в нас душа мучиться внутрішніми пристрастями, немає користі ні від зовнішньої влади, ні від царського трону, якщо розум із великим насиллям звергається з престолу владарювання над пристрастями, підкоряється їм і боїться їхнього повстання. Щоби цього не було, пророки й апостоли звідусюди сходяться приборкати наші пристрасті, вивергнути з нас усяку люту безрозсудність і викласти нам владу, важливішу за царювання. Тому я й говорив, що ті, котрі позбавляють себе такого піклування, отримують смертельну рану, зазнаючи такої шкоди, яка не зазнається ні від чого іншого; а, навпаки, ті, котрі приходять сюди, отримують таку користь, якої не могли б отримати ні від чого іншого, як і доведено було в нашій бесіді.

Зібрання повчань