Іоанн Хреститель у темниці

Кінець життя, присвяченого вірному служінню Богові, Іоанн Хреститель провів у в’язниці на березі Мертвого моря. Він був неймовірно відданий Ісусові, чесний в усьому, що стосувалося його місії, напрочуд сміливий у проголошенні довірених йому істин, і, проте, кінцем його служіння стала темниця.

Що за випробування для такої людини! Здається, що його віра, самозречення, бажання умалятися, щоб Христос зміг зрости, не були оцінені і відмічені. Пережите їм так сильно суперечить Божим обіцянням, що легко зрозуміти замішання, що спонукало його послати учнів до Христа з питанням: «Ти Той, Хто має прийти, чи нам іншого чекати?» (Мф. 11:3). Бо ось Агнець Божий, що прийшов «проповідувати полоненим визволення… відпустити замучених на волю» (Лк. 4:18), проте, не звільняє з темниці людину, яка, здається, більше за інших має право вимагати цього від Нього. Ісус визначив мету Своєї місії, використовуючи слова милосердя і любові до «скрушених серцем» (Іс. 61:1-3). Проте, ось зломлена, скрушена серцем людина, якої Христос явно не помічає.

Чи дивно, що, врешті-решт, сумніви перевищили віру? Іоанн посилає учнів до Ісуса в надії, що Той відкрито проголосить Себе Месією і представить такі незліченні докази тому, хто, не страшачись високої ціни, залишився вірним Сину Божому.

Єдиною відповіддю Ісуса посланим, була демонстрація Його суверенної влади над силами руйнування і смерті. Він сказав учням: їм треба повідати Іоанну про те, що вони бачили, і передати слова, які піднімуть його на новий рівень переможної віри: «…блаженний той, хто не спокуситься через Мене» (Мф. 11:6). Це означає, що на благословенному шляху завжди зустрінеться випробування віри, сенс якого в тому, що істинний спокій доступний тільки людині, яка довірятиме Христу, коли для її віри не буде жодних видимих підстав; людині, яка вірить Сину Божому, коли усе видиме тільки суперечить її переконаності. Така людина ніколи не завагається і залишиться вірною, навіть коли уявну байдужість Бога до межі відчуває терпіння Його слуг.

«Це сказав Я вам, щоб ви не спокусилися» (Ін. 16:1). Сенс цих Ісусових слів, (вимовлених напередодні страти, коли суворі випробування мали обрушитися на Його послідовників) у тому, що їм треба буде утвердити душі на істинах про Його мету і силу, якщо вони хочуть уникнути спотикання і відпадання від Нього. «Тримайтеся того, про що Я говорив, і що показав вам. Будьте вірні і повністю довіряйте Мені всупереч усім нез’ясовним подіям і стражданням. Тоді ви не похитнетеся, але зміцнитеся в знегодах, які зазнаєте за Моїм волевиявленням», – каже Христос.

У житті кожного Ісусового учня завжди будуть важливі питання, що залишилися без відповіді: «Чому?» Ніхто з нас ніколи не звільниться від необхідності досягнення вірою і довготерпінням благословенної довіри Йому. Уявіть собі людину, яка спокушається про Христа. Це не просто явне боговідступництво, безсердечне відкидання істини або гірке заперечення минулого слідування за Ним. Швидше, усе це починається з розчарування в надії нездійсненого очікування, втоми від молитви, що залишилася без відповіді, сердечного болю, який, здається, не зустрічає Божого співчуття.

Це перетвориться в невисловлену і, майже невимовну словами, недовіру. У міру того, як ми леліємо її в душі, у нас зростає почуття, що свідчить нам про те, що Бог несправедливий. Воно породжує думки, подібні до цих: «Ісус не ставиться до нас так, як ми на те заслуговуємо». Жалість до себе перетвориться в образу, і, досить скоро, ярмо Доброго Пастиря стане стомливим. Ми також кидаємо виклик Його праву контролювати наші життя. Подібний тяжкий процес закінчується таємною відмовою від Нього, як Учителя, і часто публічним відходом від усіх духовних інтересів і цілей. Це – тривіальний приклад «спокуси» про Ісуса.

Автор: Стюарт Холден

Усе по темі: Усікновення глави Іоанна Предтечі