Не будемо залишати душу свою в недбайливості і давати вхід у неї нечистим помислам. Маючи дівчину – дочку, ми оберігаємо її з усією пильністю; а душі своїй, котра є набагато дорожча за дочку, дозволяємо розбещуватися й опоганюватися, впускаючи в неї тисячі нечистих помислів. Чи хоче до неї увійти зажерливість, чи похітливість, чи пристрасть до гарних облич, чи схильність до гніву, чи інший який недобрий гість, ми відразу, відкривши двері, кличемо й тягнемо його, й дозволяємо їй без усякого сорому й страху здружуватися з ним.

Ти не даєш найменшій порошинці увійти до зіниці ока твого, а душу свою залишаєш в недбайливості і потураєш їй тягнути за собою таку брудну купу стількох багатьох зол? Коли ж ми встигнемо викинути зі себе цю нечистоту, котру з кожним днем накопичуємо в собі? Коли встигнемо вирвати терня? Коли встигнемо посіяти насіння? Чи не знаєш, що вже настає час жнив? А ми ще й не починали орати своє поле. Що ж скажемо, коли прийде Господар поля й вимагатиме належного? Що станемо відповідати Йому? Чи то, що нам ніхто не дав насіння? Але воно посилається згори щоденно. Чи те, що ніхто не зрізав терня? Але ми щоденно гостримо для вас серп. Або, що житейські потреби відволікають вас? Навіщо ж ти не розіп’явся світові?

Якщо той, хто віддав ввірений йому талант, названий рабом лукавим за те, що не набув другого таланта, то що ж почує той, хто занапастив і ввірений йому? Якщо він був зв’язаний і кинутий туди, де скрегіт зубів, то яких страждань зазнаємо ми, котрі, маючи незліченну кількість спонукань до чесноти, відвертаємося від неї й віддаємося лінощам? Чи ще мало переконань, достатніх для того, щоби зворушити тебе? Чи не бачиш, наскільки малоцінне життя це, наскільки невідоме його продовження? Скільки потрібно праці й поту в справах тутешнього світу? Хіба одна Чеснота здобувається насилу, а порок дістається легко? Ні, того ніхто не скаже.

Якщо ж і на тому, і на другому боці труд, то чому ти не обереш чесноти, котра приносить зі собою велику користь? Та ще й такі є чесноти, в яких немає ніякого труда. Бо що за труд – не лихословити, не брехати, не клястися, пробачити ближнього, котрий дав привід до гніву? Ось труд і велика турбота – чинити всупереч цьому. Отож, якого чекати нам виправдання, якого прощення, коли ми й цих легких чеснот не дотримуємося? Після цього ясно видно, що тим паче недоступні нам інші важчі чесноти, через нашу безпечність і лінощі. Обміркувавши все це, будемо уникати гріха і полюбимо чесноти, хай сподобимося і теперішніх, і майбутніх благ.

Зібрання повчань