Треба молитися не просто вустами, не просто язиком; бо слова ллються й тоді, коли думка блукає, але з глибини серця, з великою ретельністю й ревністю, зі самих підвалин душі. Такими є душі скорботних: вони зворушуються цілковито, у самому серці, закликаючи Бога з великою скрухою; тому й бувають почуті. Такі молитви мають велику силу, не розпорошуючись і не вагаючись, хоча би диявол нападав із великим завзяттям.

Як дерево міцне, котре дуже глибоко пустило корінь у землю й обхопило надра її, протистоїть усякому пориву вітру, а дерево, котре тримається на поверхні, хитається при малому подуву вітру, виривається з коренем і падає на землю, так само й молитви, котрі виходять із надр душі й мають корінь у глибині її, залишаються міцними й неослабними і не хитаються, хоча би підступали незліченні помисли й усе полчище диявола; а молитви, котрі виходять із вуст і з язика, але не походять із глибини душі, не можуть навіть зійти до Бога через безпечність того, хто молиться, бо найменший стук обурює його й усякий шум відволікає його від молитви; вуста його видають звук, але серце пусте і розум не зайнятий.

Не так молились святі, але з такою ревністю, що схилялося й усе тіло. Блаженний Ілля, готуючись молитися, по-перше, шукав самоти, потім, поклавши голову між колінами і запаливши в собі велику гарячність, таким чином здійснював молитви. Якщо хочеш бачити і просто стоячого на молитві, то подивися знову на нього ж, коли від звернувся до неба й молився з таким напруженням, що звів вогонь згори. Також, коли він хотів воскресити сина вдови, то простерся увесь і здійснив це воскресіння, не розпорошуючись і не зіваючи, подібно до нас, але запалюючись ревною молитвою. А втім, навіщо говорити про Іллю й інших святих?

Я часто бачив жінок, які за відсутнього чоловіка чи хвору дитину так молилися з глибини душі, проливали такі потоки сліз, що досягали мети молитви. Якщо ж так палко моляться жінки за дитину і відсутнього чоловіка, то чи може отримати прощення чоловік, який молиться безжиттєво, з мертвою душею? Тому ми часто й відходимо порожніми після молитви. Послухай, як Анна молилася з глибини душі, які проливала потоки сліз, як запалювалася за допомогою молитви. Бо той, хто молиться таким чином, ще раніше, ніж отримає те, що просить, отримує від молитви великі блага: приборкує всі пристрасті, упокорює гнів, виганяє заздрість, придушує похіть, послаблює любов до речей житейських, надає душі великого спокою, підіймається до самого неба.

Як дощ, падаючи на тверду землю, розм’якшує її чи як вогонь зм’якшує залізо, так подібна молитва ще сильніше за вогонь і краще за дощ зм’якшує і зрошує озлоблену від пристрастей душу. Душа сама по собі є ніжна й сприйнятлива; але як вода часто кам’яніє від холоду, так і душа наша від гріха й безпечності твердне й стає каменем. Тому нам потрібна велика гарячність, щоби розм’якшити затверділість її. Це здебільшого здійснює молитва. Отже, коли ти приступаєш до молитви, то потурбуйся не про те лише, щоби отримати те, що просиш, але щоби і під час самої молитви зробити свою душу кращою; бо і це робить молитва. Той, хто молиться таким чином, стає вище усього житейського, окрилює свій розум, робить думку свою легкою, не вловлюється ніякою пристрастю.

Зібрання повчань