Уживемо всіх заходів для того, щоби побачити Христа в день загального воскресіння. Подумай, що означає – бачити Його, коли ми будемо в безсмертному тілі і, споглядаючи Його, будемо насолоджуватися й іншим блаженством, яке перевершує всяке слово. Саме тому, благаю вас, будемо всіляко дбати про те, щоби не позбутися такої слави. І в цьому немає нічого трудного, якщо лише ми захочемо, нічого тяжкого, якщо будемо уважні; бо “коли терпимо, то з Ним i царювати будемо” (2Тим. 2:12). Що ж означає: “коли терпимо”?

Якщо будемо терпіти біди, гоніння, якщо будемо йти тісним шляхом. Тісний шлях сам по собі трудний, але від нашої рішучості й надії на майбутнє стає легким. “Бо короткочасне легке страждання наше викликає безмірну вічну славу, коли ми дивимось не на видиме, але на невидиме” (2Кор. 4:17-18). Отож піднімемо очі наші на небо й постійно уявлятимемо і споглядатимемо блага небесні. Якщо ми завжди матимемо їх у думках, то й тутешні втіхи не будуть для нас привабливі, й злигодні не будуть тяжкі.

І над цим, і над подібним ми будемо сміятися, й уже ніщо не спроможне буде ні поневолити, ні загордувати нас, якщо тільки ми бажанням своїм попрямуємо туди й будемо дивитися на ту красу. І що я кажу; не будемо журитися при теперішніх бідах? Ми не будемо навіть помічати їх: така вже властивість любові. Кого ми любимо і хто перебуває не разом з нами, але далеко від нас, того саме ми й уявляємо собі щодня. Велика, воістину, сила любові: вона відсторонює душу від усього і прив’язує до улюбленого предмета.

Якщо ми так полюбимо Христа, то все тутешнє здаватиметься нам тінню, все – лише подобою і сном. Тоді й ми скажемо: “Хто відлучить нас від любови Божої: скорбота, чи утиски …?” (Рим. 8:35). Не сказав Апостол: майно, багатство, краса, бо все це вкрай убоге і жалюгідне, але вказав на те, що уважається тяжким, – на голод, гоніння, смерть. Він і це зневажав, як нічого не значуще, а ми через гроші розлучаємося з вічним життям і відсторонюємося від світла.

Зібрання повчань