О як всесильна любов Божа! Ми були ворогами і відкинутими, але раптом стали святими й синами. Бо ми називаємо Бога Отцем. Тому не перестанемо виявляти життя гідне дару і зберігати мир і святість. Інші почесті тимчасові, минають із теперішнім життям і продаються за гроші; про них можна сказати, що це не почесті, а лише назви почестей, які отримують свою значимість від розкоші одягу, від лестощів оточуючих.

Навпаки, дар святині й усиновлення, як такий, що походить від Бога, не відбиреться смертю, але, роблячи славетними в цьому житті, супроводжує й у майбутнє життя. Дотримуючий дар усиновлення й ретельно зберігаючий дар святині славніший і блаженніший за увінчаного діадемою й одягненого в багряницю. Він смакує цілковитий спокій у теперішньому житті й живиться благими надіями майбутнього, не має ніякої причини лякатися й непокоїтися, але насолоджується безупинним задоволенням.

Справді, не велич влади, не многота грошей, не велика могутність, не міцність тілесна, не розкішний стіл, не блискучий одяг, не інші людські переваги надають благодушність і радість, але буває це плодом лише душевного благоустрою й чистої совісті. Той, хто має чисту совість, хоча він одягнений у веретище, хоча бореться з голодом, добродушніший за тих, хто живе розкішно; але той, хто усвідомлює за собою лихе, хоча володіє горами золота, є бідніший за всіх.

Тому Павло, хоча жив завжди в голоді й наготі, хоча щоденно отримував побої, але радів і веселився більше за сучасних йому царів. А Ахав, бувши царем, насолоджуючись різноманітними предметами розкоші, коли скоїв гріх, стогнав і мучився, обличчя його змінювалося до гріха й після. Отже, якщо ми бажаємо насолоджуватися втіхами, то більш за все на світі будемо уникати пороку й підемо услід за чеснотою. Інакше неможливо здобути щастя, хоча зійдемо навіть і на царський престол. Тому й Павло говорить: “Плід же духа є: любов, радість, мир…” (Гал. 5:22). Тож виростимо цей плід у собі, щоби й тут насолодитися радістю й сподобитися майбутніх благ.

Зібрання повчань