Будемо прагнути тієї слави, високошановнішою за котру немає нічого; залишимо ту, огиднішою за котру також немає нічого. “Не хвалися, – каже Премудрий, – пишністю одягу” (Сир. 11:4), – це споконвіку було прищеплювано дітям (тобто Юдеям). Бо і танцюрист, і блудниця, і актор одягаються в більш світліші й дорогоцінніші ризи, ніж ти; і, до того ж, ти пишаєшся такою річчю, на котру, якщо нападе міль, то позбавить тебе приємності, яку вона надає тобі. Чи бачиш, яка непостійна слава в теперішньому житті? Ти хвалишся такою річчю, котру хробаки виробляють і знищують. Придбай, якщо хочеш, одежу, котра зіткана з предметів небесних, – дивні й світлі шати, ризу воістину золоту. Тільки це золото не належить до числа металів, котрі викопані руками злочинців, але народжується від чеснот. Одягнемося в цю одежу, котру створюють не бідні люди й раби, а сам Господь.

Але ти скажеш, що одежа ця вимережувана золотом. І яке це має до тебе відношення? Бо всі дивуються тому, хто створив її, а не тому, хто в неї одягається, бо, насправді, перший гідний подиву. Так само, як і відносно звичайного одягу ми дивуємося не дереву, на котрому одяг розвішується в майстерні, але тому, хто працює над створенням його, незважаючи на те. що дерево носить його, і він розвішується на дереві. Бо як той, так і другий, розвішуються не з нужди, а для користі самого ж одягу, щоби, як кажуть, витрясти з нього порох і щоби не їла його міль.

Чи не крайнє після цього буде це безумство так багато піклуватися про те, що не має ніякого значення, – вигадувати для цього всілякі засоби, занапащати власне спасіння, нехтувати геєною, докучати Богу, зневажати голодного Христа? Що ще сказати про дорогоцінні аромати індійські, аравійські, перські, сухі й вологі, про мазі й пахощі, придбання яких поєднане з великими й хвилюючими витратами? Навіщо ти, жінко, намащуєш тіло своє, всередині сповнене нечистоти? Навіщо розоряєш себе для речі смердючої? Ти чиниш так, як коли б хто ароматну мазь кидав у болото чи бальзамом став обливати цеглини. Є, якщо хочеш, пахощі, є ароматна мазь, котрою ти можеш змащувати душу й котра приноситься не з Аравії, а зі самого неба, котра купується не на золото, а добрим налаштуванням волі й щирою вірою.

Купи собі ці пахощі, запах котрих може наповнити собою весь всесвіт. Він поширювався від Апостолів: “Бо ми Христові пахощі Богові в тих, що спасаються‚ і в тих‚ що гинуть. Для одних запах смертоносний на смерть, а для інших запах животворчий на життя” (2Кор. 2:15-16). Що ж це означає? Кажуть, ніби свиня задихається від пахощів. І не лише тіла Апостолів, але й самий їхній одяг розливав запах духовного аромату; бо такий аромат виходив із одеж Павлових, що вони проганяли демонів. Невже пахощі ці не були приємніші й корисніші за всякі квіти, всякі пряні коріння, всяку ароматну мазь? Якщо вони проганяли демонів, то чого ще іншого вони не могли зробити?

Отож будемо готувати цю ароматну мазь, а готує її благодать Святого Духа через милостиню. Запах цього аромату будемо розливати, коли відійдемо туди, і приваблювати ним до себе святих; і подібно до того, як тут намащені ароматами всіх принаджують до себе і, якщо увійде хтось, що розливає пахощі, до лазні чи до церкви, чи до якогось іншого багатолюдного місця, тоді всі наближуються до нього, всіх принаджує він до себе; так само й у тому світі, коли увійдуть туди душі, від котрих буде виходити запах аромату духовного, тоді всі будуть охоплені здивуванням, усі постороняться. Навіть тут до цієї душі ні демони, ні який би то не був порок не сміє підійти й перебувати з нею, бо вони задихаються.

Отож будемо оточувати себе цими пахощами. Один аромат поширює про нас таку думку, що ми розніжені, а другий – що ми мужні й воістину гідні подиву, і дає нам велике завзяття. Ці пахощі не на землі ростуть, а народжуються з чесноти; вони ніколи не в’януть, а завжди цвітуть; вони роблять гідними поваги тих, хто володіє ними. Ними помазуємося ми, коли приймаємо хрещення; тоді від нас виходить приємний аромат, а щоби й потім ми розливали його, це залежить уже від нашого старання. Через це в давнину священики й були помазувані миром, щоби показати в цьому знак чеснот, бо священик повинен розливати приємні пахощі.

Зібрання повчань