Будемо просвітлювати душу свою шатами чесноти, щоби таким чином ми могли і прийняти благодать Духа, і зібрати плоди, котрі походять від Нього. Які ж плоди Духа? Послухаємо Павла, котрий говорить: “Плід же духа є: любов, радість, мир…” (Гал. 5:22). Поглянь на точність його висловів, на послідовність учення; спочатку він поставив любов, а потім згадав і про те, що йде далі; встановив корінь, і потім показав плід; зміцнив основу, й потім спорудив будівлю; почав із джерела, і потім перейшов до потоків.

Бо не може бути раніше основа радості, якщо наперед ми станемо вважати благоденство інших своїм власним і блага ближнього приймати за свої власні; а це може відбутися не інакше, як коли запанує в нас сила любові. Любов є корінь, джерело й матір усього доброго. Справді, вона, як корінь, вирощує незліченні парості чеснот; як джерело, породжує безліч потоків; як мати, обіймає в лоні своєму тих, хто прибігає до неї.

Знаючи це, блаженний Павло і назвав її плодом Духа; а в іншому місці він присвоїв їй таку перевагу, що назвав її навіть виконанням закону: “Отже, любов, – говорить він, – є виконання закону” (Рим. 13:10). І Владика всіх достатньою ознакою й достовірною відмінністю для Своїх учнів запропонував нам не що інше, як любов, сказавши: “З того знатимуть усі, що ви Мої ученики, якщо будете мати любов між собою” (Ін. 13:35). Тому, умовляю, до неї звернемося всі ми, до неї приліпимося.

Де любов, там зникають душевні нестатки; де є любов, там стихають нерозумні поривання душі. “Любов, – сказано, – не вихваляється, не пишається, не безчинствує…” (1Кор. 13:4-5). Любов не чинить зла ближньому; де живе любов, там не буває Каїна, котрий убиває брата. Знищиш джерело заздрості, знищиш і потік усіх зол; вирви корінь, – знищиш і плід. Це я кажу, піклуючись більше про тих, які заздрять, ніж про тих, яким заздрять; бо перші особливо й завдають собі величезної шкоди і накликають на себе велику погибель; а для тих, яким заздрять, заздрість слугує, якщо вони захочуть, навіть приводом для отримання вінців.

Поглянь, як праведного Авеля оспівують і прославляють щодня, й умертвіння стало для нього приводом до прославляння. Він і після смерті сміливо промовляє, своєю кров’ю і гучним голосом звинувачує вбивцю; а той, залишившись живим, на відплату за діла, отримав плід діл своїх і провадив життя “вигнанцем і мандрівцем на землі” (Бут. 4:12), тимчасом як убитий і лежачий на землі після смерті виявляв ще більше завзяття. І як того й живого гріх змусив жити нещасніше за мертвих, так цього й після смерті чеснота ще більше прославила.

Тому й ми, щоби здобути нам і тут, і там більше завзяття, скинемо з душі весь нечистий одяг, особливо ж скинемо одяг заздрості. Бо хоча би ми очевидно здійснили безліч добрих діл, але втратимо все, якщо діє в нас ця жахлива й жорстока зараза; її, дай Боже, уникнути всім нам, щоби удостоїтися з відвагою зустріти Царя Небесного, коли Він зволить прийти і розділяти несказанні блага тим, хто провадив теперішнє життя доброчесно. Амінь.

Зібрання повчань