Окреслення чеснот

Будемо пильно вдивлятися в образ чесноти й розглядати члени її й голову. Бо чеснота має і голову, і члени, прекрасніші за будь-яке струнке й гарне тіло. Що таке, спитаєш, є голова чесноти? Смиренномудрість. Тому і Христос починає зі смиренномудрості, говорячи: “Блаженні убогі духом” (Мф. 5:3). Ось голова чесноти! Вона не має ні волосся, ні кучерів, але така прекрасна, що привертає Самого Бога. “А ось на кого Я спогляну, – говорить Він, – на смиренного і скрушеного духом і на того, хто тріпоче перед словом Моїм” (Іс. 66:2)? Ще: “Очі мої на вірних землі” (Пс. 100:6); і ще: “Близько Господь до скорботних серцем” (Пс. 34:19). Голова ця замість волосся приносить жертви, приємні Богу. Вона є золотий жертовник і духовний вівтар: бо “жертва Богові – це дух упокорений” (Пс. 50:19). Вона є матір премудрості. Хто її має, той і все інше буде мати.

Чи бачив ти голову, котрої ти ніколи не бачив? Чи хочеш бачити, чи, краще, впізнати обличчя чесноти? Для цього вдивися насамперед у колір його рум’яний, живий і дуже приємний, а потім дізнайся, від чого він походить. Від чого ж саме? Від того, що чеснота сором’язлива і завжди червоніє. Тому і сказав хтось: “…сором’язливого випереджає прихильність” (Сир. 32:12). Це й на інші члени розливає велику красу. Якщо й тисячі кольорів змішаєш, усе одно не створиш такої краси.

Чи хочеш бачити й очі? Дивися: вони старанно окреслені скромністю і цнотливістю. Від нього вони прекрасні й проникливі настільки, що бачать Самого Господа. “Блаженні чисті серцем, – говорить Він, – бо вони Бога побачать” (Мф. 5:8). Вуста ж чесноти є мудрість і розум, і знання духовних пісень. Серце її є глибоке знання Писань, дотримання істинних догматів, людинолюбство і добродушність. І як без серця неможливо жити, так без переліченого тепер неможливо врятуватися. Бо звідси народжується все добре.

У чесноти є також свої руки й ноги – вияв добрих діл. Є в неї душа – благочестя. Є в неї золоті й міцніші за діамант груди – мужність. Легше усе подолати, ніж розтрощити ці груди. Нарешті, дух, який знаходиться в мозку і з серці, є любов.

Отож позаздримо такій чесноти, особливо ж смиренномудрості й милостині, без яких неможливо врятуватися, як розкрилося це з п’ятьма дівами, а воднораз і з фарисеєм. Без дівства можна бачити Царство Небесне, а без милостині ніякої немає для того можливості. Милостиня потрібніша за все, у ній усе полягає. Тому ми не без причини найменували її серцем чесноти. Але й саме серце скоро вмирає, якщо не передає всьому духа; так само, як загниває джерело, якщо немає з нього постійного витоку. Те ж саме трапляється і з багатими, якщо вони притримують у себе своє майно.

Тому ввійшло у звичай говорити прислів’я: багато добра гниє в такого-то; навпаки, не говоримо, що в нього великий достаток, незліченні скарби. Бо й ті, котрі володіють багатством, і само багатство підлягають гниттю. Одяг, лежачи, старіє, золото іржавіє, пшениця гниє. Душа ж того, хто володіє цим, більше за все іржавіє і гниє від турбот. І якщо хочеш вивести назовні душу грошолюбця, то побачиш, що вона, так само, як і одяг, сточений міллю, і на котрому не залишилося цілого місця, уся також сточена турботами, зігнила й проржавіла від гріхів.

Не така душа бідного, бідного самовільно. Вона сяє як золото, блищить як перлина, цвіте як троянда. До неї не торкається ані міль, ані злодій, ані турбота житейська. Подібно як Ангели живуть бідні. Чи хочеш бачити красу такої душі, пізнати багатство убозтва? Душа бідного не повеліває мужами, але повеліває демонами; не стоїть перед царем, але стала перед Богом; не воює з людьми, але воює з ангелами; не має одного, двох, трьох, двадцяти сундуків, але має такий достаток, що увесь світ має за ніщо. Вона не має скарбу, але має небо; не має потреби в рабах, навпаки, перед нею плазують пристрасті, плазують помисли, котрі переважають царів. Бо пристрасний помисел, оволодівши одягненим у багряницю, лякає його настільки, що він не насмілюється підняти очі свої.

Самовільно бідний і над царським вінцем, і над золотом, і над усім, до цього подібним, сміється, як над дитячими іграшками. Все це здається йому таким же жалюгідним, як дитячі іграшки. Він має таку прикрасу, котрої не можуть навіть і бачити ті, які бавляться цими іграшками. Отже, що ж краще за цього бідного? Підніжжям йому слугує небо. А якщо таке підніжжя, то поміркуй, що йому слугує покровом? Але немає, скажеш, у нього коней і колісниць? Яка йому в тому потреба, якщо він буде йти по хмарах і бути з Христом? Розмисливши над цим, удостоїмося цього багатства, цього майна, котре не зменшується, нехай сподобимося отримати Царство Небесне через благодать і людинолюбство Господа нашого Ісуса Христа, Котрому слава і влада навіки-віків. Амінь.