Рай, Мікалоюс Чюрльоніс

Уявимо, що якась людина, котра скоїла безліч гріхів, відходить, перед кінцем сподобившись хрещення, хоча це буває нечасто; як, скажи мені, вона відійде туди? Вона не буде осуджена за діла свої, але не матиме відваги; і справедливо. Бо, якщо вона, проживши сто років, не зробила жодної доброї справи, але тільки те, що не грішила, або навіть і не це, а лише те, що врятувалася однією благодаттю, а інших побачить увінчаними, прославленими і звеличеними, то, скажи мені, чи може вона не журитися, хоча й не впаде в геєну? Поясню це на прикладі.

Уявимо двох воїнів; нехай один із них краде, ображає, захоплює чуже; а другий нехай не робить нічого такого, але поводиться добре, виявляє багато доблестей, на війні отримує перемоги, закривавлюючи свою руку; потім, з плином часу, нехай він з того стану, в якому був разом зі злодієм, буде поставлений на царський престол і одягнеться в порфиру; а злодій нехай залишиться там же, де й був; та лише через милість царську буде вільний від покарання за свої вчинки, поставлений на останньому місці й підкорений владі царя. Чи не буде цей останній, скажи мені, відчувати скорботи, бачачи, що той, котрий був рівним йому, досяг самої висоти почестей, прославився і керує всесвітом, а він залишається в низькому становищі й сам порятунок від покарання отримав не з честю, а лише через милість і людинолюбство царя?

Цар пробачив його і звільнив від осудження, але він сам із соромом буде провадити життя. І інші не дивуватимуться йому; тому що при таких милостях ми дивуємося не тим, що отримали дари, але тим, хто дає їх; і чим вищі ті дари, тим більше соромляться ті, хто отримує їх, якщо вони були винні у великих гріхах. Якими очима він буде дивитися на тих, котрі перебувають у царських чертогах, показують безліч своїх ран і подвигів, тимчасом як сам він не має показати нічого, але й сам порятунок отримав лише через Боже людинолюбство? Як коли би якийсь людиновбивця, злодій чи перелюбник, якого ведуть на страту, був звільнений від неї за чиїмсь проханням і отримав наказ з’явитися на порозі царських чертогів, то він був би неспроможний дивитися ні на кого, хоча і звільнений від покарання; так само й він.

Втім, коли мовиться про царство, не подумайте, що всі удостояться одного й того ж. Бо якщо тут, у царських чертогах, бувають і префекти, і оточення царя, і ще нижчі сановники, і ті, котрі займають місце так званих декуріонів, хоча велика відмінність між префектом і декуріоном, то тим паче буде так у вишніх царських обителях. Кажу це не від себе; але Павло вбачає там ще більшу відмінність. Як “розділяє”, говорить він, сонце від місяця й зірки й найменшої з-поміж зірок, така буде відмінність і в Царстві Небесному; а для кожного очевидне, що відмінність між сонцем і найменшою зіркою набагато більша ніж між так званим декуріоном і префектом. Сонце відразу освітлює весь всесвіт і робить його видимим, закриває місяць і зірки; а зірка часто буває невидима навіть і в мороці; є багато зірок, яких ми не бачимо. Отже, якщо ми побачимо інших, які стали сонцями, а самі займемо місце найменших зірок, які навіть невидимі, то яка нам буде втіха? Ні, умовляю вас, не будемо такі безпечні, не будемо такі ліниві, не станемо недбало приймати від Бога спасіння, але будемо робити з нього купівлю і примножувати його.

Зібрання повчань