Будемо, улюблені, уникати марнославства всіма силами й з усією ревністю. Бо хоча би ми мали незліченні досконалості, зараза марнославства може знищити все. Отож, якщо ми бажаємо похвал, то будемо шукати похвали від Бога. Похвала від людей, яка б вона не була, щойно з’являється, відразу й щезає; а якщо й не щезає, то не приносить нам ніякої користі, й часто походить і від помилкового судження.

Бо що важливого в славі від людей, якою користуються і юнаки, і безсоромні жінки, котрі приходять на видовище, і хабарники, і грабіжники? А той, що прославляється від Бога, прославляється не з такими людьми, але зі святими, тобто з Пророками, Апостолами, котрі показали в собі життя ангельське. Якщо ж ми бажаємо, щоби оточував нас натовп народу, щоби погляди його були на нас звернені, то вникнемо в суть цього, і ми знайдемо, що це не має ніякої ціни.

Словом, якщо ти любиш бути в товаристві, то привертай до себе сонм Ангелів, будь страшний для бісів, тоді й не будеш ніскільки турбуватися через поголос людський; усякий блиск будеш зневажати, як болото й порох; саме тоді й побачиш виразно, що ніщо так не робить душу безславною, як славолюбство. Та й неможливо, ніяк неможливо тому, хто любить славу, не жити життям страдницьким, а, навпаки, той, хто придушує в собі славолюбство, не може не придушити водночас і безліч інших пристрастей; той, хто перемагає цю пристрасть, подолає і заздрість, і сріблолюбство, і інші тяжкі недуги.

Але як, скажеш, нам подолати цю пристрасть? Подолаємо, якщо матимемо на увазі іншу славу, славу небесну, котрої земна намагається позбавити нас. Та слава ще й тут прославляє нас і буде супроводжувати нас у майбутньому житті, і звільнить нас від усякого рабства плоті, котрій ми нині так тяжко служимо, цілковито віддавшись землі і ділам її. Чи піти на торговище, чи ввійти в дім якийсь, чи бути в дорозі, чи в пристані, у готелі, чи в будинку для прочан, на кораблі, на острові, у царських чертогах, у судилищах чи в громадських радах, – усюди побачиш турботи про справи тимчасові й житейські, всі й кожний про них лише піклуються: й ті, котрі відходять, і ті, котрі приходять, які вирушають у дорогу, і які вдома залишаються, котрі плавають і землю обробляють, знаходяться на полях і в містах, – усі взагалі.

Яка ж буде в нас надія спасіння, якщо, живучи на землі Божій, ми не піклуємося про предмети божественні? Тимчасом як нам наказано бути тут мандрівниками, ми – скоріше мандрівники для небес, а для тутешніх місць – мешканці. Що може бути гірше за таку бездушність! Чуючи щодня про суд і про царство, ми наслідуємо сучасників Ноя і мешканців Содому й очікуємо, щоби нас напоумили такі ж самі досвіди. Адже ж про них все й написано для того, щоби той, хто не вірить у майбутнє, із подій минулих отримав чіткі докази щодо майбутніх.

Отже, помишляючи про все це, минуле й майбутнє, відпочинемо хоча трохи від цього тяжкого рабства і скільки-небудь подбаємо про душу свою, щоби і нинішніх, і майбутніх благ досягти через благодать і людинолюбство Господа нашого Ісуса Христа, Котрому слава і влада навіки-віків. Амінь.

Зібрання повчань