Ставлення до вічності (закінчення)
Пункти
Помер один чоловік, котрого всі вважали святим. Перед вратами раю святий Петро йому каже: «Добре тебе знаю, але мушу бачити твій звіт. Щоб ти увійшов до раю, мусиш мати тисячу пунктів віри й любови. Скажи, чи все ти зробив, поки був на землі?»
Вірник рішуче відповідає: «Молився багато й добре». Святий Петро написав 5 пунктів. «Був вірний своїй дружині». – 10 пунктів. «Виховав добре свої діти». – Наступні 10 пунктів. «Виконував сумлінно свої земні обов’язки». – 10 пунктів. «Учив, крім своїх, інших дітей релігії багато років». – 15 пунктів.
Святий Петро каже: «До тисячі пунктів віри й любови ще далеко. Дотепер ми назбирали лише 50. Що доброго ти ще зробив у житті?»
Добрий вірник почав втрачати самовпевненість, адже вже сказав усі добрі й важливі речі, котрі виконав у житті, а не зібрав ще й ста пунктів. Після короткої призадуми додав: «Намагався якнайліпше відповідати Божій любові». «То маєш ще 50 пунктів. Але все одно нам бракує 900 пунктів», – завважив йому святий Петро. Тоді добрий християнин вигукнув: «Зібрав я лише 100 пунктів. Але те, що держало мою святість на землі, була велика віра в безмежне Боже милосердя. Напевно на мій рахунок якісь пункти добавить і мій дорогий Господь Бог, Котрий мене так любить».
Святий Петро усміхнувся і з радістю закінчив: «Божа любов тобі додає решту 900 пунктів. Нарешті маєш тисячу пунктів для спасіння. Увійди до вічної радости нашого Господа».
Ця релігійна оповідь повчає нас, що людина перед смертю має думати більше про Боже милосердя, ніж про свої життєві провини. Ніхто з нас не є гідний вічного життя. Бог дає його тим, котрі в житті намагалися сповняти Його волю. Не завжди це людині вдається, але якщо має досить жалю та покори, Богу цього вистачає. Його прагнення мати нас у Своїй близькості аж таке велике, що надолужує наші земні недоліки силою Своєї любови, аби ми могли відчути щастя неба.
Самогубство
Статистичні дані деколи приголомшують. До них належать, наприклад, відомості, що 1995 року в Німеччині відібрало собі життя 12690 осіб. Серед них – люди різного віку, соціяльного стану й освічености. Після такої вражаючої цифри питаємо: «Чому? Чому стільки самогубств у світі? Чому декотрі люди не хотіли б помирати ніколи, а інші вирішили зі своїм життям покінчити самі?» Деколи самогубці лишають по собі лист, де пишуть причину такого свого рішення, але іноді можемо здогадуватися, чому так сталося. Все ж часто, однак, не знаходимо пояснення цього.
Для нас, християн, життя – це Божий дар. Бог кожного з нас з любов’ю покликав до існування. Дав нам життя, аби ми його берегли та розвивали, й хоче, щоб наше життя вдалося нам поміччю наших сил, близьких осіб і приятелів, але передовсім з Його поміччю. Бог бажає, аби ми були відповідальні не лише за своє життя, але й за життя своєї дружини, чоловіка, дітей, приятелів, сусідів, колег, за людей навколо себе, а також і за людей, далеких від нас. Цієї відповідальности ніхто не може позбутися.
А, можливо, саме в цьому й полягає проблема, що ми замало собі це усвідомлюємо. Ми часто задивлені тільки на своє життя і не цікавлять нас проблеми тих, що живуть біля нас. А самогубець же не впав до нас десь із космосу. Він жив між людьми і водночас його всі забули. Тривала самотність, супроводжувана різними проблемами, веде до депресії, і якщо така людина не зустріне тепла, любови та помочі від своїх ближніх, то вирішить свій стан припинити цим найжахливішим способом. Лише Бог знає, хто або що є причиною цього: самогубець чи його оточення. Так, як небезпечна байдужість, загрозлива й шкідлива зацікавленість. Перша спроба алкоголю, наркотика чи дрібних крадіжок ведуть до покривлення погляду на життя, аж нарешті втрачається нормальна орієнтація. Потім уражений бачить вихід лише в насильному припиненні життя.
Самогубство не зможемо ніколи зрозуміти, бо це зрада життя, любови до Бога, до себе та ближніх. Самогубство є гріхом. Але для людини завжди важко спізнати причину такого вчинку, і тому не маємо права судити. Коли Ісус висів на хресті, то молився за Своїх розпинателів так: «Отче, відпусти їм, бо не знають, що чинять вони!…» (Лк. 23:34). Самогубці теж не завжди відають, що чинять, тож мусимо за них просити: Отче, відпусти їм…
Слід молитися і за родину самогубця, бо на ній зосталася громадська пляма ганьби. Люди будуть постійно переповідати, що це родина, де батько, мати чи дитина вчинили самогубство. І їм не до снаги було врятувати свого близького. У таких випадках виявляється правдивість або фальшивість нашої релігії.