Велика віра хананеянки
Проповідь священика Гліба Козлова в сімнадцяту неділю після П’ятидесятниці . . .
В ім’я Отця і Сина і Святого Духа
Жінка, що прийшла до Ісуса, названа в Євангелії хананеянкою, тобто представницею народу, який, за твердженням деяких авторів (Еразм, 15-16 ст.), у розхожій мові юдеїв того часу якраз і іменувався «псами», «тваринами», за свій відступ від Бога-Творця. Латинський переклад Писання, що сходить до трудів Блаженного Єроніма (4-5 ст.), Вульгата говорить про «язичницю», підкреслюючи тим самим знову не національну, а її релігійну приналежність.
Ханаан, землі нинішнього Лівану і Сирії, Бог обіцяв у спадщину нащадкам Авраамовим. І не через те, що земля ця дуже хороша, і не через те, що Богу цього просто захотілося, а через те, що народи цієї землі були не благочестиві, вони згрішили перед Богом. Причому згрішили своїм, якщо можна так сказати, «зайвим благочестям». Вони настільки глибоко відчули несумірність, неспівмірність Бога і людини, настільки ясно зрозуміли неможливість людині «достукатися до небес», що поступово перестали звертатися до Бога-Творця (Ель), поступово перестали молитися Йому, замінивши пошук спілкування з Ним на звернення до інших, не таких «далеких», «незрозумілих» і «вимогливих» сил (що, до речі, ми нерідко можемо спостерігати і сьогодні, коли важкий молитовний шлях, що зовсім не дає якихось гарантій швидкої відповіді, замінюється на пів- а то і зовсім магічні способи пошуку швидкого практичного результату). І ця втрата спілкування з Богом, цей пошук спрощеної духовної технології привів хананеїв до страшних помилок, до принесення в жертву Баалу власних дітей. Адже, з погляду цього народу, Бог залишився десь настільки далеко, виявився настільки безмовним до молитов людей, що довелося шукати інших заступників, вже небезкорисливих, небезкоштовних. І, зрозуміло, для отримання максимальної відповіді треба було платити максимальну ціну, а це не гроші, речі або влада. Це найдорожче, що було в людини, це вона сама, її діти.
Але в Писанні, трохи раніше, у тому ж розділі, євангеліст наводить слова Христові про те, що «не те, що входить в уста, оскверняє людину, а те, що виходить з уст» (Мф. 15.11). Тобто не їжа або взагалі якісь речовини, не зовнішні даності і обставини життя людини, навіть не рід, мова або традиції, дані людині ззовні, а віра, що виходить із серця, оскверняє або виправдовує.
І ось з ханаанської культури і релігійної традиції, «з тих місць», виходить жінка, що являє собою дивний приклад «неосквернення» зовнішніми обставинами. Хананеї для вимолювання благ собі приносять у жертву Баалу первістків, вона ж заради дочки, що страждає, вислуховує суворі слова, а спочатку і – що ще важче – тишу. Її народ, не чекаючи відповіді на свої молитви, йде до інших богів, вона спеціально виходить назустріч Христу і невідступно «кричить за» Спасителем і Його учнями. Ханаан шукає магічного рішення своїх життєвих труднощів і негараздів, а бідна жінка просить навіть не зцілити дитя, що біснується, не дарувати здоров’я, не взагалі дати, а… помилувати. І помилувати дочку, що не страждає, а її саму. Її співвітчизники приносять все більш і більш витончені жертви, вона ж нічого не пропонує Господу натомість, тільки просить, ймовірно, розуміючи, що не «можна купити того, що дається даром».
І усе це не через те, що героїня сьогоднішнього читання – якийсь витончений релігієзнавець або філософ, не через якесь таємне і важливе знання. Усе її відкидання практик і звичаїв свого народу і навіть зовнішньої пристойності лише через те, що вона вірить. І вірить не в що, а Кому. Вірить Христу, йдучи до Якого, вона «виходить з тих місць», від «псів, що їдять крихти», і входить у народ обраний, де «нема вже ні юдея, ні язичника» (Гал. 3:28), сідає за стіл шлюбного бенкету Господа свого.
За «великою вірою» хананеянки «зціляється дочка її у ту ж мить». Амінь.
Автор: священик Гліб Козлов
Усе по темі: 17 неділя після П’ятидесятниці