Прийняти Господа до свого життя
Віра
У фільмі відомого шведського режисера Берґмана Сьома печать зображена така сцена: Світає. Хвилі ледь розбурханого моря б’ють об скелястий берег, де сплять два чоловіки. Осторонь – їхні коні піднімають шиї, немовби відчуваючи близьку небезпеку. Ті двоє, що сплять, – лицар та його зброєносець. Вони повертаються після п’ятнадцяти років на батьківщину з Палестини, де воювали, обороняючи Ісусів гріб. Лицар пробуджується і бачить незвичайну постать. «Хто ти?» – питає. «Я смерть. Через хвилину заберу тебе і твого зброєносця». Лицар пропонує смерті зіграти з ним партію в шахи за умови, що коли він виграє, то житиме вічно. Тож почалася гра на життя. В якусь мить, лицар збагнув, що не має шансу виграти. Розлючений, він скидає фігури з шахівниці й вигукує смерті: «Чому ти мене обманула? Могла ж відразу сказати, що не можу в тебе виграти!»
Лише з одним на світі смерть програла «гру на життя» – з Ісусом Христом. Тому святий Павло й питає: «Де, смерте, твоя перемога??» (1Кор. 15:55), додаючи, що Той, Хто воскресив Господа Ісуса, – воскресить і нас з Ісусом (2Кор. 4:14). Ці факти мала би людина прийняти з глибокою вірою. Ісус закликав людей вірити в Нього та в Його діла. Він вимагав віри, котра називається «екзистенціяльна» або істотна і полягає в тому, що людина приймає Господа до свого життя так, як Він цього бажає. А Господь прагне бути для нас дорогою, правдою і життям (пор. Ів. 14:6).
Це означає, що той, хто вірує в Бога, іде поруч з Ним усе своє життя і приймає Його вчення як найціннішу вартість, а в Святих Тайнах бере участь у Його смерті та воскресінні. Так людина поступово наповнюється Ісусовим життям, котре ніколи не може заникнути і котрому Бог Отець дає після смерти лише нову форму, яку дав і Своєму Єдинородному Синові. Якщо в це дійсно повіримо та приймемо в своє життя, то нас навіть смерть не обмане своєю позірною перемогою.
Надія
Філософ Альберт Камю каже: «Огидний мені світ, у котрому живу… Я не можу простити сьогоднішньому суспільству, що воно приводить людей до відчаю». У цих словах є, напевно, частина правди. Ще ніколи людина не жила під таким тиском світу, як сьогодні. Годі уявити сумну статистику, скільки є нещасливих людей. Сьогоднішнім людям бракує якоря, з поміччю котрого вони могли би своє життя стабілізувати, укріпити й керувати ним.
Християнин також переживає проблеми жорстокого, зматеріялізованого світу, однак, має на них і лік. Є це надія на будучі дари, котрі нам обіцяв і дав Бог в Ісусі Христі. На що сподіваємося ми? Очікуємо вічного блаженства, нашої нової домівки в Божій присутності та в невимовному щасті. Центром нашої надії є Ісус Христос, внутрішньою силою є бажання бути разом з Ним вічно.
Для сповнення нашої надії Бог нам уже тут, на землі, дає надприродну і природну поміч. Через усі Святі Тайни, від Хрещення аж до Єлеопомазання хворих, Бог нас повсякчас спрямовує на вічність. Своїм словом Він скріплює нашу віру, а через Ісуса звертається до нас: «Будьте відважні: Я світ переміг!» (Ів. 16:33). Бог дає людям здоров’я, майно, таланти та інші дари, щоб вони слугували для вічного сповнення нашої надії. Але Бог допускає і різні труднощі, аби могли випробувати нашу надію.
Паскаль сказав, що наша надія «не є надією тих, котрі очікують якогось там царства, де нічого не будуть мати; надія християн – це досягнення святости та звільнення від несправедливости, з чого вже й тепер користають». У цьому дійсно тайна нашого життя, що маємо право попри всі наші гріхи та одчайдушності світу дивитися в нову майбутність. Це є наш якір, котрий держить наше життя, коли бачимо несправедливості світу, переживаємо смерть наших ближніх чи уявляємо власну смерть.