Мовчазність

Люди, а особливо родичі покійного, люблять, коли на похоронних обрядах багато говориться. Чи це потрібно? Напевно, так, коли священик у своїй промові скріпить віру присутніх або дасть їм можливість задуматися над своїм життям з погляду смерти. Може згадати і якусь добру рису покійного. Деколи говорять представники тієї місцевости, де людина жила, або співробітники. Хочуть своїми словами підкреслити «незамінність» покійного та висловити співчуття родині. Їхні слова цінні лише тоді, коли правдиві.

Ані священик, ані інші промовці не мали б забувати, що люди здебільшого знали покійного. Знали і його добрі, і злі прикмети. Тим-то не треба їм малювати неправдивого образу покійного.

Через те, напевно, можна запитати себе: чи не ліпше, якби замість похоронних промов було п’ять хвилин тиші? Тоді б усі присутні поміркували якийсь час над таємницею життя та смерти, над своєю власною смертю та воскресінням, задумались про Бога та вічність. Якщо людина зуміє слухати смерть, тоді слухає найправдивішого промовця.

Воскресіння

Християнин у молитві Вірую в Єдиного Бога визнає також віру у воскресіння тіла. Висловлює в ній одне з таїнств віри, сповнене надії, але й водночас таємничости та різних запитань. Хто щиро вірує в Ісуса та Його обітницю, мав би собі і в найбільших сумнівах згадати Його однозначну обітницю воскресіння з мертвих. Він нам усім ясно сказав: «Надходить година, коли всі, хто в гробах, Його голос почують, і повиходять ті, що чинили добро, на воскресення життя, а котрі зло чинили, на воскресення Суду» (Ів. 5:28,29). Іншим разом мовив: «Оце ж воля Мого Отця, щоб усякий, хто Сина бачить та вірує в Нього, мав вічне життя, і того воскрешу Я останнього дня» (Ів. 6:40). А про сенс Євхаристії говорить: «Хто тіло Моє споживає та кров Мою п’є, той має вічне життя, і того воскрешу Я останнього дня» (Ів. 6:54).

Дехто журиться і каже: «Як воскреснуть з мертвих ті, котрі, наприклад, втопилися або згоріли?» Не сміємо ніколи забувати, що тіло воскресить не якась там надзвичайна людина, котрій не віримо, що це зуміє зробити, але всемогутній Бог, для Котрого все можливо. Що захоче, те й станеться. А що Бог дійсно цього хоче, те нам Ісус обіцяв.

Якби хто хотів підкріпити свою віру у воскресіння тіла і розумовими аргументами, то має на це право. Першим із них є Божий задум, за котрим людина у своїй суті – це душа і тіло, які так тісно поєднані між собою, що душевне життя пов’язане з функцією тіла. Зі смертю людини ця взаємодія розривається. Якщо ж у вічності вона має тривати, то мусить бути знову відновлена. Це може статися лише тоді, коли тіло воскресне з мертвих. Воно буде несказанно досконаліше, ніж за земного життя, а тому досконаліше буде і вічне з’єднання з душею. Другим аргументом є обов’язок людини за земного життя віддавати Богові шану та хвалу. Це людина мала би робити всією своєю душею і всім своїм тілом. Якщо це їй на землі деколи не вдається, зможе це досконаліше робити в небі, – тому і там потребує тіла. І нарешті третій аргумент: людина на землі служить Богові не лише душею, а й тілом. Було б несправедливо щодо тіла, якби вічну славу здобула лише душа.

Тому нас наша віра вчить шанувати своє тіло. Святий Павло каже, що тіла наші – члени Христові, в котрих маємо прославляти Бога (пор. 1 Кор. 6:15-20). Ісус, Вічне Слово, став тілом, аби відкупити і наше тіло, і саме воскресіння тіла завершить його сотворення та відкуплення.

Думки для похоронних відправ