Проповідь священика Сергія Ганьковського в Неділю про митаря і фарисея. . .

В ім’я Отця і Сина і Святого Духа

Йосиф Флавій, античний історіограф народу Божого, 2000 років тому писав про фарисеїв, що вони «живуть бідно, утримуються від смачної їжі і наслідують веління розуму: що розум наказує їм, як добро, то вони і роблять, і вірять, що їм слід серйозно прагнути виконувати приписи розуму. Вони поважають стариків, і що б ті не стверджували, – фарисеї не суперечать їм». Додавши до цих слів прислів’я, що існувало в ті часи в народі, про те, що якби тільки дві людини потрапили на небо, то один з них був би фарисей, ми зрозуміємо, що люди ці сприймалися в середовищі своїх співвітчизників і сучасників праведниками. І напевно вони були ними, тобто вели життя строге і в усіх сенсах бездоганне.

Чому ж тоді мало не в кожній новозавітній книзі згадки про фарисеїв не відрізняються особливою теплотою і співчуттям, якщо не сказати більшого, а перше, що спадає на думку, коли чуєш слово «фарисей», це Христове викриття роду цього: «Горе вам, книжники і фарисеї, лицеміри» (Мф. 23:13)? Чому і в сьогоднішньому євангельському читанні фарисей, усіма сприйнятий суто як «позитивний герой», вийшов з Храму виправданим менше, ніж так же відверто ненависний і зневажений усіма митар? Чому начебто безперечна праведність викликала таку реакцію? Можливо, історик щось не так зрозумів? Можливо, народ, що так високо ставив фарисеїв, помилявся?

Викриваючи цих так званих праведників, Господь усе поставив на свої місця, сказавши одного разу Своїм учням: «Все, що кажуть вам додержувати, додержуйте і робіть; а за ділами їхніми не робіть, бо вони говорять і не роблять. Зв’язують важкі тягарі, які неможливо носити, і кладуть їх людям на плечі; самі ж і пальцем своїм не хочуть зрушити їх. Всі ж діла свої роблять так, щоб їх бачили люди» (Мф. 23:3-5).

Митар і фарисей, Роберт Барет

Ось у чому розгадка проблеми: рід цей усі свої добрі справи, усю свою боротьбу за праведність і чистоту здійснює напоказ, «щоб їх бачили люди», за всяк нових обставин «приміряючи нове обличчя», тобто, просто кажучи, лицемірячи! Закон Божий прямо наказує: «Не внось платні блудниці і ціни пса в дім Господа Бога твого ні за якою обітницею, тому що те й інше є мерзота перед Господом Богом твоїм» (Втор. 23:18) Іншими словами: не бреши Господу Богу твоєму, бо і ціна пса, і плата блудниці – не жертва, яка завжди має бути наслідком твоїх особистих зусиль, твоєї праці, твого подвигу, а лише – брехливе зображення жертви, карикатура на неї.

Самоправедному лицеміру найважливіше виглядати переконливо, тому особливу ненависть викликає в такої людини істинний праведник, який без всяких театральних хитрощів і ефектних жестів несе хрест свого, часто непомітного іншим подвигу. Не можна сказати, що фарисей ненавидить митаря. Він просто зневажає його як людину другого ґатунку. Зате коли життя зводить його з реальною святістю, він, проповідник і тлумач Закону, впадає в лють. Коли, скажімо, архідиякон Стефан викривав членів Синедріону, серед яких немало було і фарисеїв, у зраді Месії, вони, за свідченням апостола Луки, «розлютилися в серцях своїх i скреготали на нього зубами» (Діян. 7:54). І усе тільки через те, що жодні благочестиві обличчя, жодні благовидні бороди, жодні статечні і плавні рухи не змогли приховати від істинного праведника їх лютої ненависті і заздрості до Розіп’ятого.

Митар живе поганим і грішним життям, нескінченно далеким від морального ідеалу. Проте свої стосунки з Богом він будує так, як дай Бог кожному: він просто і без щонайменшого самовиправдання сповідує Творцеві свою тяжку гріховність. Фарисей пунктуально виконує усі найдрібніші приписи Закону, найбільше піклуючись про те, щоб кожне його зусилля було помічене і тут, на землі, і там, на Небі. І тому навіть у найсвятіші миті свого життя, навіть у молитовному екстазі він тільки і робить, що заявляє свої права, хвастає своїми досягненнями, жадає визнання і схвалення. Такі, як відомо, «вже мають нагороду свою» (Мф. 6:2), і, боюся, у блаженній вічності їх спіткає жорстоке розчарування.

Сьогодні Церква починає готувати нас до довгого і важкого терену Великого посту, під час звершення якого нам належить постити не лише тілесно, але і, що набагато важливіше, духовно. І ось, вибираючи для себе подвиги духовного постування, згадуватимемо цих двох людей – митаря і фарисея. Згадуватимемо їх і одночасно вдивлятимемося у свою душу, щоб зрозуміти: коли ми ревно осяюємо себе хресним знаменням, покладаємо земні поклони, ставимо свічки і подаємо милостиню – для чого усе це, для Бога або ж для себе? І що ми несемо в Дім Божий – щире покаяння в гріхах або лицемірну «платню блудниці»? Амінь.

Автор: священик Сергій Ганьковський

Усе по темі: Неділя про митаря і фарисея