“Без бажання певної людини жити святим, посвяченим Богу життям, взагалі немає сенсу їй благовістити”, – вважає редакція сайту . . .

Для початку невеличка цитата:

«Наше гідне життя має бути євангелієм, Радісною Звісткою для світу, що гине. Дивлячись на нас люди повинні бачити світло, яке приведе їх до Отця. Вони спостерігають за нами значно більше і ретельніше, ніж ми можемо собі уявити…

Книга нашого життя може або привести людей до Бога, або відвернути їх від Нього. Присвячення Богу обов’язково має стимулювати нас до гідної поведінки за будь-яких обставин».

Якщо б треба було навести біблійні паралелі цьому в усіх відношеннях правильному і корисному тексту, тоді для цієї мети підійшли б наступні біблійні цитати:

1. «Ви – світло світу. Не може сховатися місто, яке стоїть на верху гори… Так нехай сяє світло ваше перед людьми, щоб вони бачили ваші добрі діла і прославляли Отця вашого Небесного» (Мф. 5:14,16) – і, як це не парадоксально для когось може звучати:
2. «Але так роблю i так робитиму, щоб не дати приводу тим, хто шукає приводу» (2Кор. 11:11,12).

Якщо стосовно першого уривка, певно, ні в кого не виникне питань, то стосовно другого… теж питань не виникне, якщо ви достатньо часу присвятили себе служінню з поширення Благої Звістки серед оточуючого населення. Бо коли ти не першій рік на Божій ниві, для тебе стають дуже близькими і зрозумілими слова, які звернув Христос до Своїх сучасників: «Бо згрубіло серце людей цих, і вухами туго чують, і очі свої стулили, щоб не побачити очима, і не почути вухами, і серцем не зрозуміти, і не навернутися, щоб Я зцілив їх» (Мф. 13:15). – І назва цій духовній хворобі, яка робить людей глухими і сліпими до речей духовних: байдужість.

І здавалося б, ця страшна війна, яка нині вирує на території України, мала б чогось навчити, напоумити людей, але, як запевнив Христос: «Вірний у малому і у великому вірний; а неправедний у малому, неправедний і у великому» (Лк. 16:10), – через те, якщо люди залишалися глухими, байдужими до духовних речей у благословенні мирні роки, вони так само залишаться байдужими до них у часи воєнного лихоліття. Лише їхні відмовки зміняться. Через це не варто плекати великих ілюзій до духовного відродження України: якщо люди не хотіли жити свято в мирні часи, тим паче не захочуть жити свято і в часи воєнні. А без бажання певної людини жити святим, посвяченим Богу життям, взагалі немає сенсу їй благовістити.

Тому і залишається для нас, сучасних благовісників, жити святим життям, світити цим життям на славу Божу іншим людям… і не давати приводу для скарг і критики тим людям, які не хочуть так гідно жити, а лише вишукують вади у своїх ближніх.

Редакція сайту

Бути вірним

Ваш коментар: