Будемо докладати великої старанності до милостині, й не станемо говорити, що такий-то порочний і не гідний благодіянь, такий-то ниций, такий-то нікчемний. Ти дивися не на достоїнство того, хто потребує допомоги, а лише на нужду. Бо, хоча би він був негідний, ниций і нікчемний, Христос ставить тобі це в нагороду так, наче би Він Сам через нього отримував благодіяння. Щоби ми не дивилися на гідність тих, кому виявляється благодіяння, послухай, що говорить Він: “Бо голодував Я, і ви дали Мені їсти; потім, коли ті від спитали:… Коли ми бачили Тебе голодним, і нагодували? Він відповість:… зробивши це одному з цих братів Моїх менших, Мені зробили” (Мф. 25:35-40). Отже, нам не залишилося ніякого приводу.

Щоби ми не говорили: де зараз знайти схожих на Іллю, де – схожих на Єлисея? – дай мені таких мужів, і я з усією ретельністю прийму їх і не відмовлюся обмити їхні ноги й послужити всіма засобами; щоби ми не говорили цього, Він Сам, що набагато важливіше, – Господь Іллі та Єлисея й усіх Пророків – обіцяв приходити до нас через бідних, сказавши: “Зробивши це одному з цих братів Моїх менших, Мені зробили”. Не пробігай без уваги цих слів. Вираз: “… Коли ми бачили Тебе голодним, і нагодували” становить чотири спонуки до милостині: гідність того, хто просить, бо той, хто просить, є Господь; потребу нужди; бо Він відчуває голод; легкість подаяння, бо Він просить нагодувати Його й вимагає тільки хліба, а не насолод; і велич відплати, бо за цю малість Він обіцяє царство.

Ти безжалісний, жорстокий і немилостивий? Посоромся, каже Він, гідності Того, Хто просить. Та тебе не привертає Його гідність? Нехай розчулить тебе нещастя. Але й нещастя не схиляє тебе до милості? Подай за легкістю прохання. Але ні гідність, ні потреба нужди, ні зручність подаяння не може переконати тебе? Тож подай потребуючому заради величі обіцяних за це благ. Чи бачиш чотири причини, котрі можуть розчулити й самий камінь, і скупого, впертого, жорстокого й нечутливішого з усіх людей? Яке ж буде прощення тим, котрі після такого напучення й поради не звертають уваги на потребуючих? Скажу щодо цього й ще дещо інше.

Якщо треба тебе нагодувати, то Він Сам не щадить навіть власного тіла; якщо треба тебе напоїти, то Він не щадить і не шкодує власної крові; а ти не даєш ані хліба, ані чаші води. Якого ж ти удостоїшся прощення, отримуючи такі й настільки дорогоцінні блага, і шкодуючи свої маловажні? Дивися, щоби тобі, котрий шкодує подавати Христу з користю, часто не віддавати дияволу зі шкодою? Не даючи бідним, ми віддаємо обманщикам; часто злодії чи підступні слуги беруть і йдуть або втрачаємо через інші обставини; а якщо й уникнемо всього цього, то смерть, яка прийшла, залишає людину нагою.

Отже, щоби цього не було, будемо заздалегідь віддавати Христу, Котрий просить, і класти в недоступну скарбницю, щоби нам бути впевненими й у збереженні, й у збільшенні нашого майна. Бо Він не лише надійно зберігає те, що отримав, але й знову віддасть тобі з більшим приростом. Тому не вважатимемо зменшенням свого майна, коли ми подаємо милостиню. Воно не зменшується, а зростає; не витрачається, а примножується; й ця справа є певного роду торгівля й сіяння або, краще, вона корисніша й безпечніша за те та друге.

Торгівля зазнає і вітрів, і морських хвиль, і багатьох корабельних аварій, і насіння – посух, злив та інших несприятливих станів атмосфери; а майно, котре кладеться до рук Христових, знаходиться вище за всякий напад. Ніхто не може викрасти з рук Того, хто взяв подане Йому колись, але воно повсякчас там знаходиться, створюючи многі й несказанні плоди, й приносячи нам у свій час багаті жнива. “Хто сіє скупо, – каже Апостол, – той скупо i пожне, а хто сіє щедро, той щедро i пожне” (2Кор. 9:6). Тож будемо сіяти щедро, щоби так нам і пожати, і насолодитися вічним життям.

Зібрання повчань