Роздуми Марії Яреми, що присвячені читанню в Неділю митаря і фарисея . . .

У неділю митаря і фарисея, яка невпинно наближає нас до Великого посту, у читанні Апостола чуємо про переслідування та витривалість. Апостол Павло хвалить Тимофія за вірність та досконале наслідування його, Павла, у різного роду переслідуваннях та стражданнях. Ці страждання та переслідування були жорстокі та постійні, адже апостол стверджує, що й сам багато їх зазнав. Але які б вони не були, від усіх них, наголошує св. Павло, урятував Господь.

А далі впевнено стверджує Тимофієві, що і він сам, і всі інші, які справді щиро, а не сповидно вірять у Христа, будуть також рано чи пізно переслідувані за віру. Будуть переслідувані лихими людьми й дурисвітами, які знаходитимуть щораз нові приводи для переслідування і щораз нові способи. У тому всьому св. Павло заохочує завжди твердо триматися віри. Він каже Тимофієві, що не слід забувати, від кого він навчився тієї віри, а навчився він через Святе Письмо від самого Господа.

Каже св. Павло, що «усі, хто бажає жити побожно в Христі Ісусі, будуть гнані». З того можна зробити висновок, що багато з нас, християн, не живуть побожно в Христі Ісусі, адже зовсім не є переслідуваними. Ніхто сьогодні не вбиває нас за нашу віру, ніхто не відбирає нам через неї маєтки, ніхто не позбавляє нас робочого місця, ніхто не виганяє нас за віру з навчального закладу, як це бувало з нашими батьками ще так недавно. Ніхто навіть не кпить з нашої віри, не насміхається з того, що ходимо до церкви, що знаменуємо себе хрестом на публічних богопочитаннях Як же тоді узгодити це з тим, що каже апостол? Є дна варіанти: або ми справді не живемо побожно в Христі, і тому не є переслідуваними, або ми живемо в Христі, а переслідування ще нагрянуть у нашому майбутньому житті.

Бо справді неможливо все своє життя присвятити Богові, Йому єдиному служити, до Нього єдиного бути прив’язаним і не наразитися якщо не на фізичні переслідування, то бодай на людські насмішки і відкинення Чому неможливо? Бо той, хто цілковито і щиро любить Бога і зовсім не прив’язаний ні до маєтків, ні до слави, ні до самолюбства, ні до фальшивого обоження будь-кого з людей, завжди є докором усім іншим людям, завжди є для них наче «більмом на оці», бо самою своєю поставою свідчить про їхню грішність, а це їх дратує. Справді побожна людина не може не бути відкинена чи упосліджена у світі. Погляньмо навіть на приклад євангельського митаря. Він, який щиро кається, зазнає зневаги від фарисея. Щирість грішника в покаянні нерідко викликає в людей насмішку чи докір.

Тому питання стоїть дуже серйозно: чи ми справді побожно живемо в Христі Ісусі? Чи ми справді відкинені і упосліджені, чи радше поважані і люблені світом? Чи часом не виглядає так, що наша віра в Христа є сповидною, настільки глибокою, наскільки нам суспільно вигідна і корисна?

Роздуми над недільними читаннями