Для вас бідність видається чимось страшним і жахливим навіть через одну назву: але через те ми й бідні, що боїмося бідності, хоча би мали тисячі талантів. Бо не той бідний, хто не має нічого, а той, хто боїться бідності, так само, як і серед нещасних ми оплакуємо й називаємо убогими не тих, котрі терплять великі біди, але тих, котрі не вміють переносити навіть невеликих; навпаки, хто вміє переносити їх, той гідний похвал і вінців.

А що це так, скажи, кого ми хвалимо з-поміж тих, які ратоборствують: чи тих, котрі, отримуючи безліч ударів, не втрачають мужності й стоять із піднятою головою, чи тих, котрі кидаються навтьоки при перших ударах? Чи не тих ми увінчуємо, як доблесних і мужніх, а над цими чи не сміємося ми, як над несміливими та боязкими? Так само будемо чинити й у справах житейських: того, хто переносить усе легко, будемо увінчувати, подібно до подвижника, котрий усе витерпів, а того, хто тремтить і боїться нещасть і ще раніше ніж отримає удар, умирає від страху, будемо оплакувати.

Бо в ратоборствах, хто перед тим, як підніме свою руку й тільки-но побачить підняту руку супротивника, кидається навтьоки, хоча ще не отримав удару, той зазнає осміяння, як слабкий, розніжений і не вправний у подібних подвигах. Те ж саме буває і з тими, котрі бояться бідності й не можуть витерпіти навіть одного очікування її. Як не сміятися над тобою дияволу, коли він бачить, що ти ще до удару боїшся небезпеки і тремтиш? Або, краще сказати, якщо для тебе таке страшне побоювання, то він навіть не визнає за потрібне поражати тебе, а, дозволивши тобі володіти багатством, одним побоюванням втратити його зробить тебе м’якшим за всякий віск.

Бо ми, так би мовити, за природою такі, що, зазнавши чогось, чого боїмося, вважаємо це вже не таким страшним, як до випробування. Тому, щоби ти не набув і цієї чесноти, диявол тримає тебе в сильному страху, виснажуючи тебе, як віск на вогні, побоюванням бідності раніше ніж ти зазнаєш її на ділі. Справді, легший за всякий віск і нещасніший за самого Каїна той, хто боїться про те, що здобув користолюбством, журиться про те, чого не має, й трясеться над тим, що має, замкнувши в себе багатство, як невдячного раба, й сам наражаючись на різноманітні і ганебні побажання. Ганебні побажання, різноманітний страх, тяжкі клопоти і трепет охоплюють його звідусюди, і він уподібнюється до корабля, гнаного звідусіль зустрічними вітрами, і який зазнає частого неспокою.

Набагато краще було би такій людині померти, ніж терпіти безупинну бурю, так само, як і Каїну краще було би померти, ніж безперестанку тремтіти. Отож, щоби й нам не зазнати того ж, будемо опиратися підступам диявола, розривати його сіті, притупляти вістря його важкого спису й загороджувати йому всі шляхи доступу до нас. Якщо ти будеш зневажати користолюбство, то він не буде мати місця, де б уразити тебе, не матиме можливості підійти до тебе, бо ти вирвав корінь зла; а якщо немає кореня, то не виросте й поганий плід. Ми повсякчас говоримо й не перестанемо говорити це; а чи мають слова наші якийсь успіх, це покаже той день, котрий відкриється вогнем, оголить діла кожного й виявить, у кого світильники світлі, й у кого – не такі.

Тоді відкриється, в кого є єлей і в кого немає. Проте не дай, Боже, нікому залишитися тоді чужим цієї втіхи, але нехай виявляться всі багатими людинолюбством і, маючи світлі світильники, ввійдуть разом із Женихом! Немає нічого страшнішого і прикрішого за слова, котрі почують тоді від Жениха ті, котрі відходять звідси без щедрої милостині: “Не знаю вас” (Мт. 25:12). Нехай не почуємо ми цього, але хай почуємо найсолодші й найжаданіші слова: “Прийдіть, благословенні Отця Мого, успадкуйте Царство, уготоване вам від створення світу” (Мт. 25:34). Бо таким чином ми станемо жити життям блаженним і удостоїмося всіх благ, які перевищують розум людський, котрих нехай сподобимося всі ми через благодать і людинолюбство Господа нашого Ісуса Христа, з Котрим Отцю, разом зі Святим Духом, слава, влада, честь нині й повсякчас, і навіки-віків. Амінь.

Зібрання повчань