Роздуми Марії Яреми, що присвячені євангельському читанню в 2-гу Неділю Великого посту . . .

Неділя друга Великого посту в євангельському читанні звістує нам подію оздоровлення розслабленого. Це читання закликає нас позбутися духовного розслаблення: прийняти відпущення гріхів від Спаса, устати з недуги духа, взяти своє ложе, тобто обов’язки і тягарі життя, та увійти до дому свого серця, щоб перебувати в ньому з Богом.

Друзі розслабленого мали чудову віру, споглянувши на яку, Христос одразу відпустив гріхи недужому, а також підняв його з фізичних болів. Чи маємо ми таку чудову віру, дивлячись на яку, Господь відпускатиме гріхи нашим друзям? Чи маємо ми таку наполегливість і нетерплячість, коли йдеться про врятування ближнього з розтлінних болів духа і тіла?

Адже не лише наполегливість мали ці євангельські друзі розслабленого, щоб розібрати покрівлю, але й нетерплячість, адже не хотіли чекати довше ні миті, щоб привести недужого до здоров’я (можна ж було, звісно, дочекатися часу, коли люди розійдуться і тоді приступити до Христа з проханням про оздоровлення). І Христос милостиво схвалює таку наполегливість і нетерплячість у дбанні про спасення іншого та воздає недужому понад те, що просили його добрі друзі.

З іншого боку, бачимо постаті книжників, що, можливо, ставили собі добре питання, але не з добрим налаштуванням. Питаючись справедливо, хто може відпускати гріхи, окрім Бога, вони, не шукаючи відповіді, уже її знають: «Він богохульствує!» Це іншого роду наполегливість і нетерплячість: в осудженні когось. Замість того щоби шукати відповіді на складне для них питання в лагідності та смиренності, споглядаючи на Чоловіка, що словом і перстом Божим піднімає недужих, книжники наполегливо і нетерпляче Його осуджують.

А в чому наполегливі і нетерплячі ми: у спасенні іншого чи в його осуді?

Роздуми над недільними читаннями