Пристрасть до людської слави й невміння нехтувати нею заподіює нам багато зла, і, якщо ми маємо скількись духовного багатства, вона виснажує його й позбавляє нас користі, котра постає від цього багатства. Отож, що може бути згубнішим за цю заразу, коли вона відбирає в нас і те, чим ми, здається, володіємо? Так фарисей став біднішим за митаря, бо не міг стримати свого язика, а через нього, як через якийсь отвір, просипав усе своє багатство. Отаке зло марнославство.

Скажи мені, насправді, навіщо й через що ти шукаєш похвали від людей? Хіба не знаєш, що ця похвала так само, як дим, і навіть як щось гірше й за дим, розливається в повітрі й щезає? До того ж, і люди такі непостійні й мінливі: одні й ті ж самі одну й ту ж саму людину сьогодні хвалять, а завтра ганьблять. Але з присудом Божим цього ніколи не може бути. Тож не будемо нерозсудливі, не станемо даремно й марно обманювати самі себе. Адже, якщо ми й робимо щось добре, але робимо це не для того лише, щоби виконати заповідь нашого Господа й бути відомими Йому одному, то ми даремно трудимося, позбавляючи самі себе плоду від цього доброго діла.

Той, хто робить щось добре для отримання слави від людей, чи отримає її, чи ні, – а часто буває, що попри всі зусилля не може отримати її, – тому чи отримає її, чи ні, користується вже тут повною нагородою, а там не отримає ніякої відплати за це діло. Чому? Бо сам наперед позбавив себе нагороди від Судді, віддавши перевагу теперішньому перед майбутнім, людській славі перед присудом праведного Судді. Навпаки, якщо ми робимо щось духовне саме для того, щоби лише догодити тому невсипучому Оку, перед Котрим усе оголене й відкрите, тоді скарб у нас залишається недоторканним й нагорода безсумнівною, а приємне сподівання на неї само по собі вже приносить нам велику втіху й, водночас, що ця нагорода зберігається для нас у безпечному сховку, може супроводжувати навіть і людська слава.

Бо саме тоді ми й користуємося нею в більшій мірі, коли нехтуємо нею, коли не шукаємо її, коли не ганяємося за нею. Й чому дивуєшся, що так буває в тих, хто провадить духовне життя, коли вельми многі зі світолюбів найбільше за все цураються і зневажають тих, хто домагається слави від людей; навіть знайдете, що над такими людьми всі знущаються через їх марнославство. Що ж буде жалюгідніше за нас, котрі присвятили себе духовному життю, якщо ми станемо, подібно до цих людей, домагатися слави від людей і не задовольнятися похвалою від Бога, як і Павло говорить: “…йому і похвала не від людей, але від Бога” (Рим. 2:29)?

Чи не бачиш, улюблений, як і на кінських перегонах погоничі коней не звертають уваги на те, що весь народ, який тут сидить, розсипає безліч похвал, і не відчувають утіхи від цих похвал, але дивляться на одного лише царя, котрий сидить посередині, й, слідкуючи за його помахом, зневажають увесь натовп і тоді лише величаються, коли він покладе на них вінки? Саме їх наслідуючи, й ти не дорожи людською славою і не через неї твори чесноти, але очікуй присуду від праведного Судді й, слідкуючи за Його помахом, так улаштовуй усе своє життя, щоби тобі й тут повсякчас живитися доброю надією, й там насолодитися вічними благами.

Зібрання повчань