Багатство є не лише збіглий раб, а й людиновбивця. Воно не тільки полишає тих, котрі мають його, але й убиває їх; коли хто піклується про нього, тоді особливо воно і зраджує. Навіщо ти піклуєшся про багатство, котре сьогодні в тебе, а завтра – в іншого? Навіщо піклуєшся про багатство, котрого ніколи не можна втримати? Чи хочеш зберегти його, чи хочеш втримати його? Не заривай його, але віддай його в руки бідних. Багатство – звір; якщо втримують його, то воно втікає, а якщо витрачають, то залишається: “Він роздає щедро, – говориться в Писанні, – подає вбогим, праведність його перебуватиме вічно” (Пс. 111:9). Витрачай, щоби воно залишалось, не заривай, щоби не втікало.

Багато хто осуджує мене, повсякчас повторюючи, що я нападаю на багатіїв; але й вони завжди нападають на бідних. Я нападаю на багатіїв, але не на всіх багатіїв, а на тих, котрі погано використовують багатство. Я завжди кажу, що звинувачую не багатія, а грабіжника. Інша справа – багатій, і інакша – грабіжник; інше – заможний і інакше – користолюбний. Розрізняй предмети й не змішуй того, чого не слід змішувати. Ти багатий? Я не перешкоджаю. Ти грабіжник? Я осуджую. Ти володієш своїм? Користуйся ним. Ти крадеш чуже? Я не мовчу. Хочеш побити мене камінням? Я готовий пролити свою кров, аби лише зупинити твій гріх. Я не турбуюсь про ненависть, не турбуюсь про ворожнечу; про одне лише турбуюсь, – про успіхи слухачів. І багатії – мої діти, і бідні – мої діти; одна й та сама утроба породила тих і других, при одних болях народження народилися ті й інші.

Отож, якщо ти нападаєш на бідного, я звинувачую тебе; це – не стільки шкода для бідного, скільки – для багатого; бо бідний не отримує ніякої важливої шкоди, – він зазнає лише грошових втрат, – а ти зазнаєш шкоди в душі. Хто хоче, нехай уражає мене; хто хоче, нехай побиває мене камінням; хто хоче, нехай ненавидить мене; зловмисності служать для мене запорукою вінців, і число ран – числом нагород. Так, я не боюся зловмисностей; одного лише боюся – гріха. Аби лише в гріху не звинуватив мене хтось, і тоді нехай ворогує проти мене увесь всесвіт; ця ворожнеча робить мене славнішим.

Цього й вас я хочу навчити. Не лякайтесь зловмисностей людини сильної, але бійтесь сили гріха. Людина не заподіє тобі шкоди, якщо ти не уразиш себе сам. Якщо в тебе немає гріха, то нехай погрожують тисячі мечів, Бог порятує тебе. Якщо ж у тебе є гріх, то хоча би ти був у раю, будеш скинутий. У раю був Адам, і більш упав; на гноїщі був Іов, і – увінчаний. Яку користь приніс тому рай, і якої шкоди завдало цьому гноїще? Проти того ніхто не замишляв лихе, й він упав; а проти цього – диявол, і він – увінчаний. Чи не відібрав у нього диявол майна? Та не відібрав благочестя. Чи не позбавив його дітей? Та не похитнув віри. Чи не пошматував його тіло? Та не знайшов скарбу. Чи не озброїв його жінку? Та не повалив воїна. Чи не пускав у нього стріли і списи? Та він не отримав ран. Наблизив гармати, але не похитнув башти; викликав хвилі, але не потопив корабель.

Тож дотримуйтеся цього закону, вмовляю вас і ніг ваших торкаюсь, якщо не рукою, то думкою, і проливаю сльози. Дотримуйтеся цього закону, й ніхто не заподіє вам шкоди. Ніколи не догоджайте багатому; ніколи не вважайте нещасним нікого, крім того, хто перебуває в гріху; догоджайте тому, хто – у праведності. Не властивість речей, а душевна ласка людей робить і тим, і іншим. Отож, доки – гроші? Доки – срібло? Доки – золото? Доки – лиття вина? Доки – лестощі слуг? Доки – переповнені келихи? Доки – бенкети сатанинські й пройняті диявольською діяльністю? Хіба ти не знаєш, що теперішнє життя є мандрівкою? Хіба ти – громадянин? Ти – подорожній. Ти зрозумів, що я сказав? Ти не громадянин, а подорожній і мандрівник.

Не кажи: у мене таке-то й таке-то місто. Ні в кого немає міста; місто – нагорі; а теперішнє є шлях. Так ми мандруємо щодня, поки рухається природа. Чи є такий, котрий на шляху відкладав би гроші? Чи є такий, котрий на шляху заривав би золото? Коли ти зайдеш до готелю, то, скажи мені, чи прикрашаєш цей готель? Ні, але їси і п’єш, і поспішаєш вийти. Теперішнє життя є готель. Ми увійшли в нього й закінчуємо теперішнє життя; тож постараємося вийти з доброю надією; нічого не будемо залишати тут, щоби не втратити там. Коли ти зайдеш до готелю, то що говориш слузі? – Дивися, куди покласти речі, щоби не залишити чого-небудь тут, щоби не пропало щось, ані мале, ані пусте, щоби все принести нам додому.

Так і ми в теперішньому житті будемо дивитися на життя, як на готель, і нічого не залишатимемо тут, у готелі, але все понесемо у вітчизну. Ти – подорожній і мандрівник або, краще, ти – менший і за подорожнього. Як це? Я скажу. Подорожній знає, коли він заходить до готелю і коли виходить, бо він владний і вийти, і увійти; а я, входячи до готелю, тобто в теперішнє життя, не знаю, коли вийду. Іноді я готую харчі на тривалий час, а Господь несподівано звертається до мене: “Нерозумний! Цієї ночі душу твою візьмуть у тебе; кому ж дістанеться те, що ти наготував?” (Лк. 12:20)?

Невідомий вихід, нетривале надбання, тисячі урвищ, звідусіль хвилі. Навіщо ж ти біснуєшся навколо тіней? Навіщо, полишивши істину, звертаєшся до тіней? Що ж, скажеш, нам робити? Одне роби: зненавидь гроші й люби своє життя. Знехтуй майно, не кажу – все, але відділи зайве. Не бажай чужого, не оббирай удовиці, не кради в сироти, не оволодівай їхнім домом. Викрадай не землю, а небо: “…Царство Небесне силою здобувається, і хто докладає зусилля, здобуває його” (Мф. 11:12).

Зібрання повчань