Дивовижно, як насмілюються входити до церкви Божої люди, сповнені всередині огидного смороду, я маю на увазі мерзенні й лихі побажання. Але ти не чуєш цього смороду? Це ознака крайнього ступеня хвороби. Тож послухай, я покажу тобі виразно її пагубу. Ти співаєш: “Нехай стане молитва моя як кадило перед Тобою” (Пс. 140:2). Але якщо не фіміам, а смердюче куріння йде від тебе й від твоїх справ, то якого ти не гідний зазнати покарання? Яке ж це смердюче куріння? Це знають многі, а саме ті, котрі задивляються на вродливих жінок і розглядають привабливих дівчат. Чи не дивно ще, як не вибухнуть удари грому й не зруйнується все дощенту?

Справді, вартує громів і геєни те, що тут буває. Та Бог, завдяки Своєму довготерпінню й великій милості, стримує до пори Свій гнів, закликаючи тебе до покаяння й виправлення. Що ти робиш, людино? Видивляєшся на вродливих жінок і не тремтиш, завдаючи такої образи храму Божому! Невже ти визнаєш церкву домом безчесним і ставиш гірше за майдан? На майдані ти боїшся й соромишся бути поміченим, що видивляєшся на жінок; а в храмі Божому, коли Сам Бог розмовляє з тобою й погрожує за такі вчинки покаранням, ти розпутствуєш і чиниш перелюб, і до того ж у той самий час, коли чуєш, що не слід цього робити! І ти не тремтиш, не жахаєшся?

Цьому навчають вас спокусливі видовища – ця незнищенна зараза, шкідлива отрута, сіті, з котрих важко визволитися тим, хто потрапив у них, утіха й воднораз загибель для любострасних. Тому й Пророк у своєму звинуваченні говорив: “Але твої очі і твоє серце звернені тільки до твоєї користи…” (Єр. 22:17). Краще таким бути сліпими, краще бути хворими, ніж так зловживати зором. Належало б мати всередині храму стіну, котра відокремлювала би вас від жінок. Та оскільки ви не хочете цього, то Отці визнали за потрібне відокремити вас принаймні цими дерев’яними ширмами.

Я чув від старців, що у давні часи не було й таких стін: “…нема ні чоловічої статі, ні жіночої; бо всі ви – одно в Христі Ісусі” і в часи Апостолів разом перебували чоловіки й жінки. Тому що тоді й чоловіки були чоловіками, й жінки – жінками; а нині – все навпаки: жінки засвоїли для себе звички блудниць, а чоловіки нічим не кращі за шалених коней. Чи не чули ви, що чоловіки й жінки перебували разом на горниці? Й таке зібрання було гідне небес. Так і має бути. Бо жінки на той час провадили життя благочестиве, подвижницьке, а чоловіки берегли чистоту й цнотливість.

Послухайте, що говорить купчиха, котра продавала кармазин: “Якщо ви визнали мене вірною Господу, то увійдіть у мій дім і живіть у мене” (Діян. 16:15). Послухайте про жінок, які, керуючись розумом чоловіків, усюди ходили з Апостолами; про Прискіллу, Перейду й про інших, від котрих сьогоднішні жінки настільки ж віддалені, скільки чоловіки від тих мужів. Тоді жінки, хоча й ходили чужими країнами, при всьому тому не накликали на себе недоброї слави; а нині й ті, котрі виховуються у внутрішніх світлицях, ледве уникають підозри. І це відбувається через розкіш і розпещеність. У тих жінок заняттям було розповсюдження проповіді, а сьогоднішні жінки дбають про те, щоби з’явитися благовидними, гарними й привабливими зовні. Ось їхня слава, ось їхнє спасіння!

А про якісь величні й важливі справи вони й у сні не помишляють. Яка жінка доклала старання для того, щоби зробити чоловіка кращим? Який чоловік дбав про виправлення жінки? Ні в кого немає такої турботи. Навпаки, у жінки вся турбота про золоті прикраси, одяг та інші убрання, також про збільшення майна; а чоловік зайнятий, окрім цих, багатьма іншими турботами й усе – житейськими. Отже, розплющимо очі, будемо дивитися належним чином на майбутнє, щоби й теперішнє життя провести благопристойно, в усякій чистоті й благочесті, і сподобитися майбутніх благ. Амінь.

Зібрання повчань