Роздуми Марії Яреми, що присвячені апостольському читанню в 5-ту Неділю Великого посту . . .

У п’яту неділю Великого посту в читанні Апостола чуємо продовження теми, порушеної в читаннях попередніх постових неділь, а саме про архиєрейство Христа. Господь Ісус – «Архиєрей за чином Мелхиседека», співчутливий до людей і обраний на найвище архиєрейство, якого сам Собі не присвоїв, але як Син отримав від Отця – стверджували читання попередніх неділь.

У читанні п’ятої неділі чуємо ще інші уточнення щодо образу Христа як досконалого і вічного Архиєрея. Він – «Архиєрей майбутніх благ», тобто Той, хто священнодіє ці майбутні блага – зруйнування жала смерті, відкриття раю, вічне спасення людей. Це священнодіяння Христос звершує через «більший і досконаліший намет», аніж старозавітній намет зборів (переносна святиня вибраного народу під час мандрівки до обітованої землі та деякий час по входженні в неї). Цим наметом, «зробленим не людською рукою», не земної будови, є тіло Господа Ісуса. Тіло людського єства Бога. Цим тілом Христос священнодіє спасення людини, це тіло приносить Він на розтерзання та муки. З кров’ю цього тіла, а не з кров’ю безсловесних творінь (тварин), входить раз назавжди у святиню, тобто в Царство Небесне, приводячи з Собою відкуплених – передше в’язнів аду.

Укладання союзу або те чи інше освячення в Старому Завіті відбувалося через кров певних тварин: їх кров’ю зрошувався жертовник та речі чи кропилися люди. Христос же укладає Новий Завіт у Своїй крові, а не в крові чи то тварин, чи то людей. Христос укладає Новий Завіт не з кров’ю тварин, які хоча безвинні, але не чеснотливі крові свого творіння, хоча Йому як Богові належить усяке тіло, що живе, і всяка кров, що тече жилами живучих; адже тварини не здатні ані грішити, ані любити. Не укладає Завіт і з кров’ю людей, які винні у переступі. Але у «власній» крові власного тіла, узятого в часі, задля спасення тих, яких кличе жити поза часом, – задля людей. Скільки більше Його кров, кров Бога в людській плоті, освячує нечистоту людини, аніж кров тварин! Скільки більше Його кров, свідомо принесена, добровільно жертвувана, болісно виточена, є ізбавлінням, аніж несвідомо, недобровільно і незрівнянно менш болісно принесена кров тварин.

Тварину приносили Богові як таку, що не здатна відмовитися від своєї участі бути жертвуваною чи якимось чином переступити Боже веління. Христос «приніс Себе непорочного Богові», але як Той, хто людською свобідною волею досконало слідує Божій волі та жодного пороку не чинить у Своїй досконалій свободі. Якщо кров тварин приносили заради чистоти тіла, то кров Христа очищує «совість нашу від мертвих діл для служіння Богу Живому». Мертвими ділами є всі ті, які не спрямовані «для служіння Богу Живому», а спрямовані на мертвоту – на все те, що не є Богом і Божим.

Єдиний Бог оживотворяє все. Поза Ним лише мертвота. Ісус Христос – досконалий і вічний Архиєрей, Який священнодіє спасення людини, хоча це Йому належалося би приймати священнодіяння від людей. Він приносить себе в жертву, хоча це Йому належалося би приймати жертви від людей. Він своїм тілом і кров’ю приносить людині спасення, хоча це Йому належалося би служіння від всякого тіла і крові.

Роздуми над недільними читаннями