Роздуми Марії Яреми, що присвячені євангельському читанню в 5-ту Неділю Великого посту . . .

У п’яту неділю Великого посту читають євангельський уривок про простування Христа разом з учнями до Єрусалиму, де Господь віддасть Своє життя за життя світу. Пише євангелист Марко, що Христос ішов попереду, а учні слідом за Ним, дивуючись і страхаючись. Дивувалися апостоли, що їх Учитель іде до того міста, де чигає смертельна небезпека на Нього, а й страхалися того. Христос же явно говорить їм, що їхні страхи невдовзі справдяться, що саме для цього Він подорожує до святого міста, щоб там умерти і воскреснути. Дивно, що, почувши таке, учні ніяк не реагують, а натомість двоє з них питають Христа про перші місця в Його Царстві.

Апостоли таким чином не просто не усвідомили, що чекає їхнього Учителя за кілька днів, як завершиться їхній шлях; не просто не зрозуміли, що їхній Учитель не сотворить жодного чуда, аби врятувати Себе перед лицем смерті; не просто не збагнули, що попереду страшні катування і смерть Того, кого вони любили, – вони геть не зрозуміли того, що Христос їх навчав протягом Своєї святої місійної діяльності. Вони не збагнули покори і мудрості Господа, Який не прагнув земного володарювання, не усвідомили Його служіння, яким Він не шукав Собі слави, не прийняли до серця Його Духа, яким навчав їх.

Всього того учні досі не зрозуміли, а натомість питають Господа про перші місця в найбільш невідповідний момент, коли Він говорить їм як друзям про Свої грядущі страждання. Двоє питають, а десятеро інших обурюються на тих двох, бо й собі хочуть зайняти кращі місця в земному царстві, яким не є Царство Христа. Довготерпеливий Учитель не картає їх, але стверджує, що вони не знають того, чого просять. Просять про славу і матимуть її, але не таку, як собі нині це уявляють; просять про радість, і отримають її в повноті, але не через марну владу, а через чашу страждань і хрещення хрестом; просять про місця в царстві, і займуть їх, але не в тому царстві, про яке просять, а в тому, що Отець приготував. Місця праворуч і ліворуч приготовані тим, що п’ють чашу і хрестяться хрещенням Христа. І кожному з нас приготована своя міра чаші і хрещення, і своє місце в Царстві, в якому багато жител (див. Ін. 14:2).

«Хто хоче бути більшим між вами, нехай буде вам слугою», – каже Господь Ісус, Який досконало являє в житті Своєму цей заповіт. Він, що всім послужив та віддав «душу Свою за визволення багатьох», є Тим, кого Отець воскресивши «з мертвих і посадивши праворуч Себе на небесах, вище від усякого начальства‚ і влади, і сили, і панування, і всякого імені, названого не тільки в цьому віці, але і в майбутньому» (Еф. 1:20-21). Він, Який упокорив Себе, послуживши у світі та віддавши життя Своє, є Тим, якому Отець «все підкорив під ноги Йому, і поставив Його вище за все, главою Церкви, яка є тіло Його, повнота Того, Хто наповнює все у всьому» (Еф. 1:22-23). Наскільки уподібнимося покорі Христа, Його служінню і жертві, Його чаші і хрещенню, настільки близько праворуч чи ліворуч возсядемо в Його Царстві.

Роздуми над недільними читаннями